Артур Хейли - Готель

Отож тепер їй зосталось лише здихатися його, а разом, можливо, й заробити ще одну десятку — треба тільки вміло дограти цю фінальну сцену. Зрештою, вона заслужила на преміальні: дві години терпіла цей сморід!

— Яка ж у тебе ідея, крихітко? — запитав він.

— Залиш мені ключ від свого номера. Портьє дасть тобі інший — у них завжди є запасні. А я щойно звільнюся — зразу прийду до тебе. Тільки гляди ж — будь напоготові!

— Не бійся — буду!

— Ну гаразд, тоді давай ключ.

Він дістав ключ, але затис його в руці, вагаючись.

— Слухай, а ти справді прийдеш?

— Золотко, я не прийду, а прилечу. Сам подумай; яка б дівчина відмовилася?..

Він віддав їй ключ.

Поки він не передумав, вона підвелася з-за столу й вийшла. Решту зробить уже офіціант, а якщо Смердючий Писок зніме галас з приводу рахунку, то офіціантові допоможе викидайло. А втім, навряд чи він бешкетуватиме — і навряд чи поткнеться сюди ще раз. Такі телепні ніколи не повертаються.

Вона уявила собі, як він лежить, дожидаючи її, в свому номері, і як його потроху розбирає сумнів, і як він нарешті починає розуміти, що вона не прийде, навіть коли він чекатиме її до кінця свого смердючого життя.

Години за дві, наприкінці довгого й нудного робочого дня, який відрізнявся від інших хіба що трохи кращим заробітком, товстозада блондинка продала ключ за десять доларів.

Покупцем був Ключник Мілн.

Коли нічне небо над Новим Орлеаном почало бліднути, Ключник уже сидів на ліжку в своєму номері у «Сейнт-Грегорі» — відсвіжений, повний снаги й готовий до роботи.

Весь попередній день він проспав міцним сном, а надвечір вийшов на прогулянку й повернувся до готелю о другій ночі. Поспавши ще півтори години, Ключник прокинувся саме в ту хвилину, яку собі намітив. Поголившись, він став під душ, пустив холодну воду. Крижані струмені кололи тіло, мов голки. Вискочивши з-під душа, він став розтирати шкіру рушником, поки вона почервоніла.

Ключник давно поклав собі за правило, йдучи на діло, надягати свіжу білизну й чисту, накрохмалену сорочку: було щось спільне між підбадьорливою цупкістю тканини уі тим нервовим, збудженим настроєм, який охоплював його в цей час. Вдягаючись, він на мить спохмурнів: коли його піймають ще раз, то дадуть п’ятнадцять років. Але зразу ж відігнав цю моторошну думку.

Куди приємніше було думати, що тим часом все йде гладко.

Вчора його колекція зросла з трьох до п’яти штук.

Один із цих двох нових ключів він роздобув у найпростіший спосіб: попросив його в портьє. Ключник оселився в номері 830. А ключ попросив від номера 803.

Перш ніж це зробити, він ужив елементарних запобіжних заходів: пересвідчився, що ключ від номера 803 лежить у своєму гнізді й що під ним немає ніяких листів та записок. Якби під ним була якась кореспонденція, Ключник відклав би цю операцію, бо, вручаючи лист чи записку, портьє мають звичку питати в адресатів їхні імена.

Отже, пересвідчившись, що шлагбаум відкрито, Ключник покрутився трохи в вестибюлі й, коли перед конторкою портьє зібралася черга, і собі став у кінці. Ключ йому дали, нічого не спитавши. А якби виникла якась заминка, його пояснення було б цілком вірогідне — мовляв, сплутав цей номер із своїм.

Так, досі він усе розігрував, як по нотах, і це був добрий знак. А сьогодні вдень, коли почне чергувати новий портьє, він у такий самий спосіб заволодіє ключами від номерів 380 й 930.

Друга ставка також виявилася виграшною. Два дні тому через надійного посередника він уклав угоду з найманою здирницею, що орудувала на Бурбон-стріт. Вона передала йому п’ятий ключ, пообіцявши, що це буде не останній.

Присівши на ліжко, Ключник Мілн глянув на годинник. Далі зволікати не можна було, хоч в останню мить, щоб підвестися, йому довелося перебороти раптовий душевний опір. Він пересилив себе і завершив підготовку, виконавши дві останні процедури.

У ванній кімнаті він заздалегідь поставив склянку, куди налив трохи віскі. Тепер, увійшовши до ванної, старанно прополоскав цим віскі рот і горло, а потім виплюнув його в умивальник, не проковтнувши ані краплі.

Після цього взяв згорнуту газету — куплений ввечері сьогоднішній ранковий випуск «Таймс-Пікаюн» — і затиснув її під пахвою. Нарешті, перевіривши кишені, по яких за певною системою були розкладені ключі, вийшов з номера.

Його ноги в черевиках на каучуковій підошві беззвучно ступали по приступках службових сходів. Він спустився на два поверхи, ідучи легко, несквапно. Увійшовши в коридор шостого поверху, нишком — так, що сторонній спостерігач не помітив би цього — зиркнув праворуч і ліворуч! Коридор був порожній.