Артур Хейли - Готель

— Медж, подивись-но, що в нас є на Уеллса, Олберта, — сказав Сем Якубець.

Секретарка мовчки засунула шухляду, над якою працювала, висунула іншу; перебігла пальцями по картках і по паузі проторохтіла:

— З Албукерка? Кун-Репідса? Монреаля?

— З Монреаля, — сказала Крістіна.

Секретарка подала картку, Якубець узяв її і, переглянувши, сказав:

— З ним ніби все гаразд. Зупинявся в нас шість разів. Розплачувався готівкою. Одне невеличке непорозуміння, яке, здається, залагодили.

— Про це я знаю, — сказала Крістіна. — То була наша вина.

Завідуючий кредитом кивнув.

— По-моєму, непокоїтися нема чого. Чесні люди не зраджують своїх звичок так само, як злочинці. — Він повернув картку секретарці, вона вклала її на місце й засунула шухлядку, де, як і в десятках інших на цій стіні, зберігалися відомості про людей, що зупинялися в готелі. — Але я про всяк випадок довідаюся, скільки коштуватимуть послуги доглядальниці, й побалакаю з містером Уеллсом. Може, якщо йому буде важко сплатити зразу велику суму, ми дамо відстрочку.

— Дякую, Семе, — Крістіні полегшало на серці, бо вона знала, що Якубець, такий нещадний до пройдисвітів, чуйно ставиться до людей, які справді потребують допомоги.

Коли вона підійшла до дверей, завідуючий відділом кредиту гукнув їй навздогін:

— Міс Френсіс, а що чути нагорі?

— Друкують лотерейні білети: будуть розігрувати готель, Семе. Я не хотіла казати вам цього, але ви мене змусили.

— Якщо виграш припаде на мій білет, хай його розіграють ще раз, — сказав Якубець. — У мене і так клопоту повна голова.

Крістіна розуміла, що хоч він жартує, на душі в нього коти шкребуть: як багато інших службовців готелю, він побоюється за своє місце. Взагалі фінансові справи готелю не підлягають розголошенню, але відомості про них завжди просочуються; що ж до теперішньої кризи, то чутки про неї ширилися, мов епідемія.

Вона знов пройшла вестибюлем, відповідаючи «доброго ранку!» на привітання розсильних, готельної квіткарки й одного з чергових адміністраторів, що поважно сидів за своєю конторкою. Відтак, проминувши ліфти, легко вибігла головними сходами на другий поверх.

Побачивши чергового адміністратора, Крістіна знов подумала про Пітера Макдермота — його безпосереднього начальника. Після вчорашнього Пітер не йшов їй з мислі. Чи він так само думає про неї? І, ловлячи себе на тому, що їй хочеться, щоб було справді так, вона силкувалася притлумити це почуття. Лишившись сама, Крістіна кілька разів сходилася з чоловіками, але ні до кого не ставилася серйозно. Часом дівчині здавалося, що якийсь інстинкт оберігає її від емоційних струсів, від нових болючих утрат. А проте в цю мить Пітер знову постав у неї перед очима — вона подумала, де він зараз і що робить. І сказала собі: годі про це, рано чи пізно наші стежки сьогодні зійдуться.

Безрезультатна розмова в апартаментах хазяїна готелю тільки зіпсувала настрій Пітерові Макдермоту. Прямуючи коридором п’ятнадцятого поверху до ліфта, він думав про те, що, власне, всі його зустрічі з Уорреном Трентом закінчуються на такій ноті. А тим часом як багато він міг би зробити, якби йому бодай на півроку дозволили взяти кермо влади в готелі у свої руки!

Коло ліфта він зупинився й по внутрішньому телефону запитав портьє, які номери зарезервовані для містера Кертіса О’Кіфа та його почту. Портьє відповів: два суміжних люкси на дванадцятому поверсі — і Пітер, не викликаючи ліфта, збіг на два поверхи вниз службовими сходами. Як у всіх великих готелях, в «Сейнт-Грегорі» вдавали, ніби тринадцятого поверху не існує — він називався чотирнадцятим.

Всі четверо дверей до двох зарезервованих люксів були відчинені, і, наближаючись до них, Пітер почув заводи пилососа. Ввійшовши досередини, він побачив двох покоївок, що енергійно працювали під пильним наглядом місіс Бланш дю-Кеней, язикатої, але вельми справної кастелянші готелю. Побачивши Пітера, вона блиснула чорними очима.

— А я вже думала — невже ніхто з вас, чоловіків, не прийде перевірити, як я тут управляюся? Невже ви й справді звіритеся на дурну бабу, коли приїздить таке велике цабе?

Пітер усміхнувся.

— Не гарячкуйте, місіс К. Я тут за наказом містера Трента. — Йому подобалася ця руда, вже не першої молодості жінка — він знав, що на неї завжди можна покластися. Покоївки всміхалися, дивлячись на них. Пітер підморгнув їм і додав, звертаючись до місіс дю-Кеней: — Якби містер Трент знав, що ви взяли це діло під особистий контроль, йому враз відлягло б від серця.