Артур Хейли - Готель

На третьому поверсі, в кімнаті за надійно замкненими дверима без усякого напису телефоністка відклала плетіння, щоб дати перший ранковий дзвінок-побудку. Телефоністка — місіс Юніс Болл, удова, бабуся кількох онуків, була старшим оператором нічної зміни, на якій разом з нею працювали ще дві телефоністки. Час від часу між п’ятою й сьомою годинами то одна, то друга з них будила мешканця — вмикала номер телефону, напередодні занесений на його прохання в картотеку. Кожна картка в шухлядці відповідала п’ятнадцятихвилинному відтинку часу. Після сьомої кількість дзвінків різко зростала.

Натренованими пальцями місіс Болл перебрала картки і пересвідчилася, що найбільше замовлень припадає, як завжди, на 7.45 — щось близько ста вісімдесяти. Навіть працюючи з граничною швидкістю, три телефоністки навряд чи встигнуть розбудити таку кількість людей менш як за двадцять хвилин, а це означає, що їм доведеться розпочати раніше — о 7.35 (якщо, звісно, вони встигнуть на той час упоратися з замовленнями на 7.30) — і дзвонити аж до 7.55, а потому зразу переходити на восьмигодинну групу.

Місіс Болл зітхнула. Сьогодні, видно, не обійдеться без скарг в адміністрацію на «отих безголових телефоністок, які не можуть вчасно розбудити людину, бо, напевно, сплять на комутаторі».

Ще добре, що вранці, на відміну від нічної пори, мало хто з мешканців схильний до балачок і телефонного флірту (до речі, саме для захисту від дон-жуанів двері комутатора завжди замкнені й на них немає таблички). Крім того, з восьмої ранку починає сходитися денна зміна — в години пік готель обслуговують п’ятнадцять телефоністок, — а о дев’ятій всі троє нічних чергових уже спочиватимуть дома в ліжку.

Надійшов час ще одного дзвінка. Знову відклавши плетіння, місіс Болл натиснула на ключ, і десь високо над нею ожив телефон.

В підвалі, у кімнатці чергового, технік-доглядач третього розряду Уоллес Сантопадре відклав дешеве видання «Грецької цивілізації» Тойнбі й доїв другу половину бутерброда з фісташковим маслом. Протягом останньої години все було гаразд, і він читав книжку. А тепер пора востаннє за зміну оглянути устаткування. Він відчинив двері котельної, й машини зустріли його гуркотом.

Сантопадре перевірив водогрійну систему. Температура води підвищилася; отже, керований годинниковим механізмом термостат працює справно, і гарячої води не забракне навіть у тому разі, якщо всі вісімсот з гаком мешканців готелю надумають водночас прийняти ранкову ванну чи душ.

Потужні установки для кондиціонування повітря — тонни різноманітного устаткування — працювали з меншим напруженням, ніж учора, бо за ніч надворі трохи посвіжішало. Довгождана прохолода дасть змогу, нарешті — після кількатижневої спеки й граничного навантаження — провести поточний ремонт компресорів: їх можна буде по черзі зупиняти. «Наш головний зрадіє», — подумав Сантопадре.

А втім, на головного інженера чекала й неприємна звістка — вночі, десь о другій годині, на одинадцять хвилин припинилася подача струму через неполадку в міській електромережі, викликану, очевидно, грозою над північною околицею міста.

Нічого страшного, власне, не сталося: більшість мешканців готелю на той час уже спала, а Сантопадре майже відразу запустив автономні готельні генератори. Проте між аварією й запуском усе ж минуло три хвилини, і через це всі електрогодинники в «Сейнт-Грегорі» — а їх було там близько двохсот — тепер відставали. Отже, комусь із ремонтників на цілий день вистачить дурної роботи — ручним способом переставляти хвилинні стрілки…

Недалеко від машинного відділу, в задушному, смердючому закапелку Букер Т. Грем записував результати своєї нелегкої нічної праці — а ніч він провів, як завжди, порпаючись у покидьках та смітті. На закуреній стіні позад нього стрибали й зміїлися відблиски вогню.

З-поміж службовців готелю мало хто бачив на власні очі володіння Букера Т., а ті, котрі туди спускалися, запевняли, що це справжнісіньке пекло. Але Букер Т., який і справді скидався на добродушного чорта — в очах вогники, білі зуби блищать на спітнілому чорному обличчі, — любив свою роботу біля вогнедишної пащі сміттєспалювальної печі.

Сам Букер Т. знав небагатьох службовців готелю; одним з них був Пітер Макдермот. Невдовзі після своєї появи в «Сейнт-Грегорі» Пітер почав оглядати службові приміщення й під час однієї такої експедиції натрапив на Букерів закапелок. Відтоді він зрідка заходив туди (бо поклав собі за правило регулярно відвідувати всі служби готелю) й цікавився, як ідуть справи. Через це і, звісно, ще й тому, що вони перейнялися взаємною симпатією, Букер Т. Грем обожнював молодого містера Макдермота.