Артур Хейли - Готель

Декотрі хлопці й дівчата вже виходили з номера. По-одному й по-двоє вони зникали в коридорі, й кімната швидко порожніла. Із сусідньої кімнати вислизнув хлопець, з виду доросліший за багатьох присутніх. Марша знала, що його звуть Стенлі Діксон. Старанно причинивши за собою двері, він похитав головою, і до Марші долинули уривки фраз:

— …Дівчата вже збираються… більше не хочуть… бояться… гармидер…

Хтось кинув:

— Не треба було збирати таке кодло…

— А може, котрусь із наших?.. — пробелькотів Лайл Дюмер зовсім п’яним голосом.

— Тільки-от котру?

Хлопці почали обмацувати очима дівчат, які ще лишалися в кімнаті. Марша відвернулася й попрямувала до виходу.

Кілька друзів п’яної Сью Філліп даремно силкувалися поставити й на ноги. Один хлопець, тверезіший за інших, стурбовано гукнув:

— Маршо! Сью зовсім розкисла. Ти не допоможеш?

Вона неохоче зупинилася й подивилась на дівчину, яка розплющила очі й тепер сиділа, прихилившись спиною до стіни. Обличчя в неї було зелене, щелепа відвисла, помада розмазалася по підборідді. Зітхнувши, Марша сказала:

— Допоможіть дотягти її до ванної.

Коли вони втрьох підняли Сью, та заплакала.

Один хлопець хотів залишитись у ванній кімнаті, але Марша виштовхнула його й замкнула двері на клямку. Обернувшись, побачила, що Сью Філліп стоїть перед дзеркалом і з жахом дивиться на себе. «Хвалити бога, — подумала Марша, — хоч шок тебе трохи витверезить». А вголос сказала:

— Тільки без паніки. Кажуть, раз у житті кожен мусить цього зазнати.

— О господи! Мама вб’є мене, — простогнала дівчина й схилилася над унітазом — в неї почалася блювота.

Присівши на край ванни, Марша спокійно зауважила:

— Тепер тобі враз полегшає. Потім я помию тобі обличчя, ти підфарбуєшся, і все буде гаразд.

Вони вийшли з ванної хвилин через десять-п’ятнадцять; на той час у номері вже не лишалося нікого, крім Лайла Дюмера з дружками і хлопця, який допіру просив Маршу допомогти. Цей хлопець підбіг до дівчат і квапливо пояснив:

— Ми все владнали. Подруга Сью візьме її на ніч до себе. — Він потяг Сью за руку, і та слухняно пішла за ним. Обернувшись, хлопець гукнув: — Нас унизу чекає машина. Спасибі, Маршо!

«От і чудово, — подумала Марша. — Ну, а якщо Лайл Дюмер захоче проводжати мене, я дам йому відкоша».

Вона взяла зі стільця пелеринку, яку скинула, допомагаючи Сью Філліп, і в цю мить почула, що двері в коридор зачинилися. Перед дверима, тримаючи руки за спиною, стояв Стенлі Діксон. Тихо клацнув замок.

— Слухай-но, Маршо, — сказав Лайл Дюмер, — куди це ти так поспішаєш?

Марша знала Лайла змалку, але таким бачила його вперше. Перед нею був незнайомий п’яний хам.

— Я йду додому, — сказала вона.

— Ет, облиш. — Поточуючись, він підійшов до неї. — Не комизись, краще вип’ємо.

— Ні, дякую.

Він наче й не почув:

— Ти тільки не брикайся, добре? Ми ж тут усі свої.

— Між нами кажучи, — спроквола процідив Стенлі Діксон, — дехто з нас сьогодні вже звідав райської втіхи. І ми не від того, щоб повторити.

Інші двоє хлопців, чиїх імен вона не знала, вишкірили зуби.

— Ваші бажання мене не цікавлять, — різко відказала дівчина.

«Тільки не показуй, що злякалася», звеліла вона собі й рішуче підійшла до дверей. Але Діксон, який стояв там, лише мовчки похитав головою.

— Будь ласка, — попросила вона. — Будь ласка, випустіть мене.

— Слухай, Маршо, — гукнув Лайл. — Ти ж хочеш, ми знаємо, що ти хочеш. — Він сласно захихотів. — Усі дівчата хочуть. Кажуть «ні», а самі хочуть, аж пищать. Правда ж хлопці?

— Авжеж, — хрипким голосом ствердив третій хлопець. — Тут розводитись нічого, раз — і в ліжко!

— Попереджаю; якщо хтось доторкнеться до мене, я закричу.

— І даремно, — озвався Стенлі Діксон. — Бо зіпсуєш собі всю втіху.

Вона й незчулася, як він ступнув до неї і великою спітнілою лапою затис їй рота. Другою, важко дихаючи, скрутив їй руки, й дівчина мало не задихнулася від горілчаного перегару.

Вона спробувала вирватися, вкусити його за руку, але сили були нерівні. Перед її очима вигулькнуло скривлене гидкою посмішкою обличчя Лайла.

— От що, Маршо, — сказав він. — Не пручайся, все одно не викрутишся. Ти ж знаєш, що радять у таких випадках: краще розслабся й утішайся. Якщо Стен відпустить тебе, обіцяєш не галасувати?

Вона відчайдушно покрутила головою.

Один із хлопців схопив її за руку.

— Ну, чого ти впираєшся, Маршо? Лайл каже, що ти все вмієш. От і доведи нам, добре?