Почнімо зі слова «Ахеронт». У десятій пісні « Одіссеї » так зветься річка, що тече в пеклі й омиває західні околиці залюднених земель. Її назва звучить в « Енеїді », у « Фарсалії » Лукана та в « Метаморфозах » Овідія. Данте увічнив її в рядку:
Su la trista riviera d’Acheronte . [47] На березі сумному Ахеронта ( італ .) ( прим. перекладача ).
За однією легендою, Ахеронт — покараний титан; за іншою, більш пізньою, він мешкає неподалік од Південного полюса, під сузір’ями антиподів. Етруски мали книги долі , які навчали мистецтва віщування, та книги ахеронтичні , що відкривали дороги душі після смерті тіла. З часом слово «Ахеронт» набуло значення «Пекло».
Тундал був молодим ірландським рицарем, освіченим і мужнім, але звички його були небездоганними. Якось, гостюючи в однієї подружки, він захворів, і його вважали мертвим упродовж трьох днів і ночей, проте серце його зберігало трохи тепла. Прийшовши до тями, Тундал розповів, що ангел-охоронець показав йому підземний світ. З-поміж численних дивовиж, які він там побачив, нас зараз цікавить чудовисько Ахеронт.
Воно більше за гору. Його очі палають, а паща така велика, що може вмістити дев’ять тисяч людей. Двоє мучеників, мов стовпи чи атланти, утримують її роззявленою; один з них стоїть на ногах, а другий — на голові. До нутрощів ведуть три горлянки, і всі вони вивергають невгасимий огонь. З черева істоти повсякчас долинають крики пожертих нею незліченних мучеників. Демони сказали Тундалу, що чудовисько зветься Ахеронтом. Ангел-охоронець зник, і якась сила затягла Тундала разом з іншими жертвами. Усередині Ахеронта — сльози, морок, скрегіт зубів, огонь, нестерпна спека, лютий холод, собаки, ведмеді, леви та змії. За цією легендою, пекло — звір, у якому містяться інші звірі.
Еммануїл Сведенборг 1758 року написав: «Мені не вдалося побачити загальної подоби Пекла, однак мені сказали, що так само, як Рай має людську подобу, Пекло має подобу диявола».
У своїй « Короткій історії англійської літератури » Сентсбері стверджує, що Юваркі — одна з найчарівніших героїнь цієї літератури. Напівжінка-напівптиця або, як написав би поет Браунінг {268} 268 Браунінг, Роберт (1812–1889) — англійський поет.
про свою небіжчицю-дружину Елізабет Баррет, напівангел-напівптиця. Вона може розпростувати руки, мов крила, а тіло її вкрите шовковистим пір’ям. Живе Юваркі на загубленому в північних морях острові; там після корабельної аварії її знаходить Пітер Вілкінс і одружується з нею. Юваркі походить з крилатого племені Гламів. Вілкінс навертає їх до християнської віри, а коли дружина помирає, повертається до Англії.
Історію цього дивовижного кохання можна прочитати в романі « Життя та пригоди Пітера Вілкінса » (1751) Роберта Пелтока {269} 269 Пелток, Роберт (1697–1767) — ірландський письменник.
.
Коментар [48] Усі коментарі написав перекладач цієї книжки — Сергій Борщевський.
[В електронній версії коментарі реалізовано у вигляді {коментарів} до відповідних місць у тексті. — Прим. верстальника .]
Хорхе Луїс Борхес
Хорхе Луїса Борхеса вважають одним із найвидатніших письменників двадцятого століття. З-поміж численних нагород, які він отримав, є й міжнародна літературна премія Форментор, яку той 1961 року розділив із Семмюелем Бекетом, Єрусалимська премія, Національна літературна премія Аргентини, Премія Альфонсо Реєса та премія Сервантеса. Життєвий шлях Борхеса розпочався 1899 року в місті Буенос-Айрес й завершився в Женеві 1986-го.
Петер Сіс
Петер Сіс — визнаний у багатьох країнах ілюстратор, письменник та кінорежисер. Свою кар’єру у світі кіно він розпочав 1980 року, вигравши у рамках Західно-Берлінського кінофестивалю Золотого ведмедя у номінації «Найкращий короткометражний анімаційний фільм». Сьогодні ж його творчий доробок є невід’ємною складовою незмінної виставкової колекції Музею сучасних мистецтв у Нью-Йорку. 1984 року почав займатися видавничою справою й досить швидко став одним із провідних галузевих художників. На сьогоднішній день у колекції його нагород, з-поміж багатьох інших, вирізняються Німецька дитяча літературна премія, Нагорода Болонського дитячого книжкового ярмарку (двічі) та Медаль Калдекотта (тричі). Петеру Сісу вісім раз вдавалося перемагати у номінації «Найкраща ілюстрована книга» від The New York Times . Його книжку «Стіна: Дитинство за залізною завісою» було нагороджено Медаллю Роберта Ф. Сіберта. 2003 року Сіса оголошено переможцем Стипендії МакАртура; 2012-го він отримав медаль Ґанса Крістіана Андерсена; а 2015-го — удостоєний Премії Товариства ілюстраторів за вагомі прижиттєві здобутки.
Читать дальше