Луиза Олкотт: Маленькі чоловіки

– Ти чудово впорався! – вигукнув Томмі, який вважав, що Нет перебуває під його опікою.

– Гратимеш першу скрипку в моєму оркестрі, – зі схвальною усмішкою додав Франц.

– Тедді має рацію, – шепнула пані Баер чоловікові. – З цього хлопчика насправді вийде щось хороше.

Пан Баер енергійно кивнув і, поплескавши Нета по плечу, додав і собі добрих слів:

– Ти грав дуже добре, мій хлопчику. Виконай нам тепер якусь пісню, а ми заспіваємо її хором.

Це була найщасливіша хвилина в житті бідного Нета. Його провели на почесне місце біля рояля, а хлопчики встали навколо. Вони дивилися на маленького музиканта з повагою, не звертаючи уваги на його жалюгідний одяг, і з нетерпінням чекали, коли він знову заграє.

Вибрали знайому всім пісню, й концерт почався. Трійка інструментів – флейта, скрипка й рояль та хор дитячих голосів наповнили кімнату новими звуками. Це було занадто сильне враження для Нета: коли останні звуки пісні завмерли, його губи затремтіли, він впустив скрипку й, відвернувшись до стіни, заридав, як маленька дитина.

– Милий мій, що з тобою? – вигукнула пані Баер, яка теж співала з дітьми й водночас намагалася утримати маленького Роба, який намагався відбивати такт ногою.

– Ви всі так ласкаві… І все так добре… Я не зміг втриматися… – схлипуючи, промовив Нет, а потім закашлявся й насилу перевів подих.

– Ходімо зі мною, мій хлопчику, тобі потрібно лягти в ліжко й відпочити. Ти втомився, а тут дуже гамірно для тебе, – прошепотіла пані Баер і відвела Нета до себе у вітальню, де дала йому спокійно виплакатися.

Ця напрочуд товариська жінка справила на Нета таке сильне враження, що він розповів їй свою історію, яку вона, хоч і знала, але подробиці слухала зі сльозами на очах.

– Тепер, моє дитя, – сказала пані Баер, коли він закінчив, – у тебе є і батько, й мати, й домівка. Не думай більше про своє важке минуле, спробуй перейнятися спокоєм і щастям. І знай, що тобі вже більше не доведеться страждати, в усякому разі там, де ми зможемо цьому зарадити. У Пламфілді хлопчикам живеться весело. Водночас ми намагаємося привчити їх до самостійності й виховати так, щоб вони встояли перед викликами дорослого життя. Ти гратимеш на скрипці, скільки захочеш, а тепер лягай спати. Завтра разом придумаємо щось веселе й цікаве.

Нет міцно стискав її руку. Він не міг вимовити жодного слова, але очі хлопчика красномовно розповідали про його почуття. Пані Баер привела його до великої кімнати, де їх зустріла висока німкеня з таким круглим і веселим обличчям, що воно здавалося чимось на зразок сонця, а широка оборка її чепчика могла зійти за промені.

– Це няня Гуммель, – сказала пані Баер. – Вона приготує тобі теплу ванну й підстриже волосся. Он там двері до ванної кімнати. У суботу ввечері ми миємо всіх маленьких хлопчиків і кладемо їх в ліжко, перш ніж великі закінчать співати. Ну, Роб, йди митися.

Пані Баер швидко роздягла Роба, віднесла його в маленьку кімнату поруч з дитячою й посадила у ванну.

Тут, окрім двох великих ванн, були душі, тазики та інші пристосування для миття. Через деякий час Нет опинився у ванні, про що раніше міг тільки мріяти. Він сидів у теплій воді, чекаючи поки розмокне бруд і дивився на двох жінок, які ледь справлялися з найменшими. Ті пустували й сміялися впродовж всієї процедури й затихли тільки після того, як їх поклали в ліжко.

Коли вимитий до блиску Нет сидів у суміжній маленькій кімнаті перед каміном, а няня стригла йому волосся, то почув, що у ванну запустили нову партію хлопчиків. Вони одразу здійняли неймовірний шарварок, так плескаючись водою, ніби були молодими тюленями. Пані Баер ледве встигала контролювати ситуацію й нагадувала квочку, в якої замість курчат вилупився цілий виводок каченят.

– Нету, гадаю, краще лягти в сусідній з вами кімнаті, – сказала вона няні. – Якщо він почне кашляти вночі, ви зможете дати йому льняного відвару.

Няня погодилася й, одягнувши на Нета фланелеву нічну сорочку, дала йому випити щось тепле й солодке, а коли він ліг у ліжко, підіткнула ковдру. Хлопчик лежав нерухомо, закутаний, як мумія, насолоджуючись незвичним комфортом. Відчуття чистоти було таким новим і приємним для нього, а фланелеві нічні сорочки вважалися небаченою розкішшю в тому середовищі, де він жив досі.

Тепле питво заспокійливо подіяло на його кашель, так само як ласкаві слова – на самотнє серце. Він не йняв віри, що після всіх поневірянь, в його житті з’явилися люди, які піклуватимуться про нього. Бідному хлопчикові часом спадало на думку, що сталося якесь непорозуміння, дивний сон. Він заплющував очі, щоб перевірити, чи не зникне все, коли їх розплющити. Нета охопило таке щастя, що він не міг заснути. Та, очевидно, й не треба було. Бо сталося ось що.