Луиза Олкотт - Маленькі чоловіки

– Ні.

– Скажи: «Ні, мем», – шепнув йому Нет.

– Не хочу, – пробурчав Ден.

– Скільки тобі років?

– Скоро чотирнадцять.

– Ти виглядаєш старше. Що вмієш робити?

– Майже все.

– Якщо ти залишишся тут, то тобі доведеться так само, як іншим, не тільки гратися, а й учитися, й працювати. Погоджуєшся на таке?

– Можна спробувати.

– Добре. Тоді побудь у нас кілька днів, подивимося, як ми порозуміємося. Візьми друга з собою, Нете, й попіклуйся про нього, поки пан Баер не повернеться додому. Тоді ми все обговоримо, – сказала Джо, відчуваючи, що їй буде важко зійтися з цим хлопчиком, який, спрямувавши на неї великі чорні очі, дивився сміливо й недовірливо, зовсім не по-дитячому.

– Ходімо, Нете, – сказав він і, так само важко ступаючи, вийшов з кімнати.

– Дякую вам, пані Баер, – сказав дещо зніяковілий Нет, бо одразу відчув різницю між тим, як зустріли його самого й Дена.

– Хлопчики граються в цирк на току, – сказав Нет, спускаючись з Деном широкими східцями. – Хочеш піти до них?

– Вони великі? – запитав той.

– Ні, великі пішли на риболовлю.

– Ну добре, все одно йдемо, – погодився Ден.

Нет привів його на тік і представив компанії, яка зібралася там. Велике коло було встелено сіном. Посередині стояв Демі з бичем, а Томмі, сидячи на нетерплячому Тобі, їздив по колу, зображаючи мавпочку.

– Ви повинні заплатити по шпильці за вхід, – сказав Надутий Качан, що стояв біля тачки, в якій сидів оркестр: Нед грав на гребінці, а Роб щосили бив у іграшковий барабан.

– Я заплачу за обох, – великодушно сказав Нет, встромляючи дві криві шпильки в сухий гриб, який служив касою.

Кивнувши присутнім, приятелі сіли на дошки, й вистава відновилася. Після Томмі, що зображав мавпу, Нед продемонстрував публіці незвичайну вправність та швидкість, перестрибуючи через стілець і бігаючи вниз та вгору по сходах, як справжній матрос. Потім Демі станцював джигу з таким серйозним виглядом, що розсмішив усіх присутніх.

Нету запропонували боротися з високим гладким Надутим Качаном, який дуже швидко звалив його з ніг. Потім на сцену знову вийшов Томмі, щоб похвалитися своїм умінням робити сальто. Він так довго вправлявся потай від усіх, що його тіло суціль вкрилося синцями й ґулями. Публіка нагородила Томмі бурхливими оплесками, й він, почервонівши від гордості, вже збирався йти, коли Ден презирливо сказав:

– Варто було плескати через таку дурницю!

– Нумо скажи це ще раз! – вигукнув Томмі, надувшись, як індик.

– Ти хочеш битися? – запитав Ден, підскочивши й стиснувши кулаки.

– Ні, не хочу, – відверто відповів Томмі й позадкував, розгубившись від такої пропозиції.

– Битися не можна! – закричали схвильовані хлопчики.

– Оце хоробрість! – презирливо посміхнувся Ден.

– Якщо ти так поводитимешся, – сказав Нет, образившись за своїх товаришів, – то тобі не можна буде залишитися тут.

– Нехай він спробує зробити, як я! – хвалькувато запропонував Томмі.

– Тоді геть з дороги! – крикнув Ден і без будь-якої підготовки крутнув потрійне сальто, закінчивши вправу на рівних ногах.

– Ну, тобі так не зробити, Томмі, – завважив Нет, задоволений успіхом свого приятеля. – Ти кілька разів вдарився головою, й на ноги не встав, а простерся на землі.

Перш ніж він встиг додати ще слово, Ден знову здивував публіку. Він зробив потрійне сальто назад і пройшовся на руках.

У першу хвилину глядачі оніміли від подиву, а потім пролунали шалені оплески й захоплені вигуки, якими вітали чудового гімнаста. Причому Томмі кричав голосніше за всіх. А Ден встав на ноги й оглянув хлопчиків з виглядом спокійної переваги.

– Як ти думаєш, чи зможу я навчитися цього, щоб не було дуже боляче? – лагідно запитав Томмі, потираючи лікті, ще боліли після його вправ.

– А що ти мені даси, якщо я тебе навчу? – запитав своєю чергою Ден.

– Мій новий складаний ніж. У нього чотири леза, п’яте зламалося.

– Покажи.

Томмі вийняв з кишені ніж і, ніжно глянувши на його гладенький держак, простягнув Дену. Той уважно оглянув ніж, поклав у кишеню і, підморгнувши, сказав:

– Ну ось, нехай він побуде в мене доти, поки ти вчишся.

Томмі залементував від обурення, до нього приєдналися інші хлопчики, й Ден вирішив нарешті підкоритися більшості. Але все-таки не одразу віддав ніж, а запропонував кинути жереб, щоб вирішити, кому він повинен дістатися – йому чи Томмі.

Томмі погодився, всі хлопчики обступили їх і полегшено зітхнули, коли ніж дістався Томмі, й він ретельно заховав його в найглибшу кишеню.