Йозеф Рот - Марш Радецького та інші романи

«Мій любий сину!

Твій лист приголомшив мене. Про своє остаточне рішення я повідомлю тебе трохи згодом.

Твій батько».

На цього листа пана фон Тротти Карл Йозеф не відповів нічого. Так, він урвав рівну низку своїх звичних листів-звітів, і окружний начальник тривалий час нічого від сина не чув. Кожного ранку чекав старий звістки і знав, що він чекає марно. І здавалося, що не листа, очікуваного кожного ранку, не надходило, а що надходила кожного ранку очікувана й страшна мовчанка. Син мовчав. Та батько чув його мовчання: здавалося, що син кожного ранку відмовляє старому батькові в послуху. І що довше Карл Йозеф не давав про себе знати, то тяжче ставало окружному начальникові написати йому обіцяного листа. І якщо спочатку панові фон Тротті здавалося чимось самозрозумілим простісінько заборонити юнакові увільнення з армії, то тепер старий помалу став схилятися до думки, що він більше не має права будь-що синові забороняти. Він був просто в розпачі, пан окружний начальник. Дедалі сріблястіші ставали його бакенбарди. Зовсім побіліли скроні. Голова часом хилилася на груди, підборіддя і обидва крила бакенбардів лягали на накрохмалену сорочку. Так він раптово й засинав у своєму кріслі, за кілька хвилин підхоплювався, гадаючи, що проспав цілу вічність. Взагалі він утратив своє скрупульозно-точне відчуття плину годин, відколи мусив відмовлятися то від тієї, то від іншої давньої звички. Бо ж години і дні саме на те й існували, щоб зберігати ці звички, а тепер усі години й дні були, мов порожні барила, яких більше не можна було наповнити і про які більш не треба було дбати. Лише на пообідню шахову партію з доктором Сковронеком окружний начальник ще приходив пунктуально.

Одного дня до нього завітав несподіваний гість. Пан фон Тротта сидів над паперами у своїй канцелярії, коли почув унизу добре знайомий гучний голос друга своїх молодих років Мозера і голос чергового канцелярії, що марно силкувався відпровадити професора. Окружний начальник подзвонив і звелів упустити художника.

— Слава Ісусові, пане наміснику! — сказав Мозер.

У своєму крислатому капелюсі, з текою в руці й без плаща, маляр не схожий був на людину, що відбула довгу подорож і щойно висіла з потягу, а радше на сусіда, що прийшов з будинку навпроти. І окружний начальник здригнувся від думки, що, можливо, той вирішив назавжди осісти у В. Професор щонайперше обернувся до дверей, повернув ключа в замку й сказав:

— Щоб ніхто нас не застав удвох, мій голубе. Це могло б зашкодити твоїй кар’єрі!

Потім він сягнистим повільним кроком підійшов до столу, обійняв окружного начальника і вліпив йому на лисині дзвінкий поцілунок. Потім опустився в крісло біля столу, поклав теку й капелюха на підлогу і надовго замовк.

Пан фон Тротта й собі мовчав. Він уже зрозумів, чого з’явився Мозер. Аж три місяці окружний начальник не надсилав професорові грошей.

— Вибач! — сказав пан фон Тротта. — Я зараз же тобі все сплачу! Ти повинен мені вибачити. Останнім часом я маю багато клопоту.

— Можу собі уявити! — підхопив Мозер. — Пан твій синок вельми недешево обходиться! Я щодругого тижня бачу його у Відні! Непогано, мабуть, розважається пан лейтенант!

Окружний начальник підвівся. Він ухопився за груди. Він відчув у кишені лист Карла Йозефа. Він підійшов до вікна. Стоячи спиною до Мозера, втопивши погляд у старих каштанах парку навпроти, він спитав:

— Ти розмовляв із ним?

— Ми завше перехиляємо по чарчині, коли зустрічаємося, — сказав Мозер. — Він-бо шляхетний пан, твій синок!

— Так! Він шляхетний! — повторив пан фон Тротта.

Він швидко вернувся до столу, рвучко висунув шухляду, погортав банкноти, витяг кілька й подав малярові. Мозер сховав гроші за наддерту підкладку капелюха й підвівся.

— Хвилиночку! — сказав окружний начальник.

Він підійшов до дверей, відімкнув їх і сказав черговому:

— Проведіть пана професора на залізницю. Він їде до Відня. Потяг відходить за годину!

— Ваш покірний слуга! — виголосив Мозер і вклонився. Окружний начальник кілька хвилин зачекав. Потім узяв капелюха й ціпок і подався до кав’ярні.

Він трохи запізнився. Доктор Сковронек уже сидів біля столу перед шахівницею з розставленими фігурами. Пан фон Тротта сів.

— Чорні чи білі, пане окружний начальнику? — спитав Сковронек.

— Я сьогодні не гратиму! — сказав окружний начальник. Він замовив коньяк, випив і почав:

— Я хотів би вас обтяжити, пане докторе!