Адальберт Штіфтер - Вітіко

Озел ступив наперед і заговорив:

— Якщо ти, високий пане, називаєш лісових людей живицею, то це молода живиця. Мене звати Озел, я живу в Дубі в лісі і я їхній батько. Від однієї буланої кобили вони виховали трьох буланих коників, а під час сонцестояння я обрізав їм волосся, щоб вони стали юнаками, а тепер повів їх на війну, щоб вони боролися з зухвальством лехів і служили краще тому єдиному, хто бажає нам добра. Я привів їх на цей майдан, щоб вони побачили тебе й розповіли про це вдома.

— Назви мені імена своїх синів, — попросив князь.

— Оце Олен, найстарший, — відповів Озел, — потім іде Діш, що на рік молодший, а далі Ос, що народився ще на рік пізніше.

— Два молодші вже закривавлені, — мовив князь.

— Трохи, — відповів Озел, — я вже дивився, то пусте. Вони виросли не ледачі, але пустотливі. Найстарший теж своє діло знає, хоча тепер на ньому немає ніякого знаку.

— Подбай, Озеле, якщо виховуєш таких гарних хлопців, — наставляв князь, — щоб вони стали чоловіками.

— У лісі люди рано навчаються суворого життя, — відповів Озел.

— Діти мої, — казав князь, — невдовзі я знову побачу вас, і тоді ви вже покажете мені своїх буланих коників і гарні дерева у вашому лісі.

— Авжеж, — відповів Олен.

— Люди, священики, князі, лехи, владики, друзі, — провадив князь далі, — ще женіть від себе втому. Ми виконали перший обов’язок: обов’язок подяки, а тепер звернімося до другого: обов’язку ради, на якому ми зосередимось. Вороги пішли в свій табір, ми також, вороги виснажені, ми теж, вороги зазнали тяжких утрат, ми теж, і наші втрати внаслідок ганебної зради, яка на довгі роки затьмарить цей край, стали ще більші, ніж були б; число ворогів велике, а нас менше, а внаслідок зради стало ще менше, а ворогів стало більше, вороги мають нечисте сумління, бо вдалися до зради, а наше сумління чисте; вони б’ються за здобич і переваги і хапаються за кожен спосіб проливу крові та руйнування, а ми боронимо свою країну й повинні все берегти, що є цінного в цій землі; вони мають несприятливу позицію в долині, а ми сприятливу на горі: ми можемо героїчно знову взятися до боротьби і з Богом здобути перемогу або полягти зі славою; або ж можемо піти в безпечне місце, зміцнити військо, а потім із достатньою потугою знову піти на битву. Як сьогодні потануло наше військо годі точно сказати, можна дати тільки загальну оцінку. Певне, й у ворогів десь так само. А тепер нехай говорить Оттон, єпископ Празький.

— Щоб пощадити кров і життя країни, треба пошукати більшої безпеки, — сказав єпископ.

— А ти, Здику? — запитав князь.

— Я такої самої думки, — відповів Здик, єпископ Оломоуцький.

— А Даниїл? — запитав князь.

— Такої самої, — відповів старший священик Даниїл.

— А ти, високоповажний Болеміле? — запитував далі князь.

— Я вже сказав, — відповів Болеміл. — Дбай, високий пане, щоб ця війна тривала недовго. Лихо криється в тому, що сталося у Вишеграді, а саме: вдалися до виборів, як удавались до виборів ще за життя твого батька. Що тоді сталося, мало знову статися, і таки сталося. Вмирущий Собеслав знав усе, бо сказав: Начерат не переможе Владислава. Хапайся за кожен засіб, який збільшить певність твоєї перемоги над ворогом.

— А ти, Любомире? — знову запитав князь.

— Шукай більшої безпеки для країни, — відповів Любомир.

— Дівіше? — запитав князь.

— Я кажу так, як Болеміл, — відповів Дівіш.

— А що каже Хотимир? — запитав князь.

— Хотимир каже те саме, — пролунала відповідь.

— А Вшебор? — запитав князь.

— Я кажу так, як мої друзі. Спробуй із силою одним ударом покласти край війні, — відповів Вшебор.

— А Юрик? — запитав князь.

— Люди, які підняли зброю проти нас, прагнуть грабувати, — відповів Юрик, — тому вони вже й склали документ, у якому сказано, що їм має дати князь за допомогу. Тому вони хапаються за кожен засіб, щоб досягти своєї мети, як уже показала сьогодні їхня зрада. Проти таких людей важче боротися, ніж проти чесних супротивників, бо обидві сторони вдаються до різних засобів. Тому я й кажу, як Болеміл: обирай шляхи найбільшої безпеки.

— А що скажете ви, мої інші давні радники? — запитав князь.

Мілота, Божебор, абати і Бартоломеус висловилися за більшу безпеку.

Преда також схилявся до безпеки.

— А ви, князі, я запитую вас тільки тепер, бо ви ще молоді? — звернувся великий князь до братів.

— Я за більшу безпеку, — відповів Дипольд.

— Я за завтрашню битву, — мовив Генріх.

— А ви там далі? — запитав князь.