Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Я знаю про ці сумні події, — зітхнув Вітіко. — Князі так вживали владу, що завжди зростало тільки зло.

— Тож ти, мій друже, теж бачиш, які ті князі! — виснував червоний вершник. — Але прийшов чоловік, що поставив межу і стримав лихо. Такого шляхетного, чудового, великодушного і високого чоловіка не було ще ніколи. За весь час його князювання не пролито жодної краплі крові, від ворогів він відборонився, покарав їх, але потім простив їм, а народ зробив щасливим і задоволеним. То був Владислав, брат Бржетислава, вбитого в лісі коло Крживоклату, і брат Борживоя, що його прогнав Сватоплук. Оскільки внаслідок порушення принципу наступності на престолі за віком з’явилася непевність у визначенні наступника, можновладці Богемії і Моравії одразу після вбивства Сватоплука самі обрали собі князя, і то Владислава, що вже в найближчі дні після смерті Сватоплука зійшов на князівський престол у Празі. Князюючи вже два місяці, він захотів відсвяткувати Різдво в Градеці й запросив на свято свого двоюрідного брата Оттона Чорного, Сватоплукового брата. Але й до великого князя прийшло запрошення від німецького короля Генріха V відсвяткувати з ним новорічні свята в Реґенсбурзі. Тому князь послав до Градеца богемського пана Вацека, щоб той привітав і гостинно прийняв там Оттона, а сам подався з почтом у Реґенсбурґ. Коли великий князь був у Пльзені, примчав вісник, повідомивши, що напередодні Святого вечора князів брат Борживой із військом узяв Прагу та Вишеград і проголосив себе великим князем. Владислав відправив вісника до Вацека і Оттона, закликаючи вирушити на Прагу, й водночас послав звістку про ту оказію королю Генріху, а сам зі своїми людьми подався назад у Прагу. З Вацеком і Оттоном він обступив облогою Вишеград, де був Борживой, і почалася війна батьків проти синів, синів проти батьків, братів проти братів, родичів проти родичів, земляків проти земляків, і це лихо тривало вісім днів, аж поки в Богемію вступив король Генріх, забезпечив завдяки своїм представникам припинення бойових дій і запросив обох братів до Рокіцанів, де він стояв. Вони приїхали обидва, і їх схопили на полі перед Рокіцанами: Владислава як друга, а Борживоя як ворога. Його закували в кайдани і спровадили у фортецю Гаммерштайн на Рейні. Владислав повернувся в Прагу і вчинив суд над тими, хто відкинувся від нього. Найтяжчих зрадників тільки осліпили, інші втратили маєтності, а голову старого міста Праги Привітана змусили тричі прилюдно нести по ринку собаку, потім кат відтяв йому бороду і він був змушений піти у вигнання. Через якийсь час Оттон Чорний теж спробував поширити свої права на князівський престол. Князь схопив Оттона, і князеві друзі порадили осліпити його. Але князь сказав: «Я й близько не маю наміру всякчас підживлювати ненависть». Він тримав Оттона три роки у в’язниці спершу у Вишеграді, а потім у Крживоклаті. Оттон покаявся, і князь повернув йому його маєтності. Крім того, ще й Собеслав, наймолодший брат князя Владислава, найтяжче і найдовше кривдив його. Були сварки і примирення, нові сварки і нові примирення. Як Собеслав був ще хлопцем, його брат Борживой, тікаючи від Сватоплука, взяв його з собою. Коли польський король Болеслав вступив у Богемію, щоб звільнити Борживоя з в’язниці в Гаммерштайні і знову посадити на князівський престол, Собеслав був у польському війську. Під час страхітливої битви в горах Карконошах пролилося багато чеської крові, і Собеслав із польським військом повернувся в Польщу. Коли за якийсь час польський король знову одружився і обрав собі за дружину сестру дружини богемського князя, і сестри намагалися утвердити мир між своїми чоловіками, а до того ж приїхала ще й мати всіх синів, що сперечалися, — Владислава, Борживоя і Собеслава, — полячка Сватава, вдова богемського короля Вратислава, щоб примирити сперечальників, князі Богемії і Польщі уклали мир, Владислав простив своєму молодшому братові Собеславу і дав йому для життя Жатец та землі коло нього. Але він, як і Оттон, намагався утвердити свою владу над великим князем, і той застеріг його. Та коли друзі Собеслава сказали йому, що князь хоче заманити його до Вишеграду, щоб там схопити та осліпити, і Вацек потім супроводив його до Вишеграду, Собеслав наказав вбити його на полі перед Вишеградом і втік. Владислав дуже розсердився, але знову простив братові, покликав його, як не минуло ще й двадцятьох місяців, назад, і дав йому у володіння землі навколо Градеца, а також Брно і Зноймо. Тепер Собеслав засвідчував вірність, як і Оттон. Коли на Лукерському полі точилася битва проти угорського короля Стефана, він разом з Оттоном зайшов у тил ворога і одержав велику перемогу, після якої богемське військо повернулося до Праги зі славою і великою здобиччю. Після цих подій Борживоя звільнили з в’язниці в Гаммерштайні. Владислав доброхіть зійшов із князівського престолу й передав йому владу над Богемією і Моравією. Але Борживой не тямив урядувати, тож Владислав знову почав княжити. Собеслав, бувши вірним вісім років, укотре повстав проти свого брата. Владислав, розгнівавшись, пішов із військом у Моравію, прогнав Собеслава разом із дружиною — угоркою Адельгайдою — і вже ніколи не пустив назад. Собеслав був добрим лицарем і мав гарну статуру, і чеський народ вважав, ніби він має бути десь далеко. Настав нещасливий рік, який називали 1125 роком після народження Спасителя. На початку того року захворів Владислав. Він справив свято Трьох Святих Царів на своєму дворі в Збечні, тяжко захворів і наказав перевезти його до Вишеграду. Він підупадав дедалі більше. До нього підходили різні люди і просили примиритися з Собеславом. А той і сам прибув у Богемію серед лютої зими і обійшов у лісі Білу гору. То було на початку лютого. Сватава, мати двох синів, сіла на ліжко хворого і своїми шанобливими вустами і всією своєю шанобливою постаттю просила його примиритися. Шляхетний єпископ Бамберзький Оттон після подорожі з метою навернення людей до християнства заїхав до Праги. Князь сповідувався йому і отримав від нього церковні благословення. Єпископ також вимагав примирення. Двадцять п’ятого дня місяця березня князь нарешті звелів, щоб приїхав Собеслав. Він приїхав. Брати, заплакавши, обнялися, і Собеслав став навколішки коло ліжка хворого. Всі в Богемії зраділи на цю звістку й молилися в церквах, щоб князь одужав. Проте він помер дванадцятого дня місяця квітня, його тіло повезли в монастир у Кладруби, який він обдарував маєтностями, а його брат Собеслав зійшов на богемський престол і сидить уже на ньому тринадцять років.