Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Вітіко, — сказав Бенно, — ти засвоїв частину моєї науки, і для мене це однаково, якби садівник вирощував квітку, яка має бути гарною, і тішився б тією рослиною. Я товаришував із твоїм батьком, я любив його і він любив мене, як брат любить брата, а коли він помер, я, Вітіко, всякчас думав про тебе. А якщо ти вже навчився чогось у людських справах і навчишся ще більше, то це так, як у нас усіх, ми повинні вчитися, аж поки підемо в інше життя.

— Ти ще досі ревно працюєш над описом життя імператора? — запитав Вітіко.

— Коли я після тривалої хвороби, — взявся розповідати Бенно, — був змушений відмовитись від піклування про церкву моїх вірних, я почав описувати в своїй кімнаті події, які були в житті ясновельможного імператора, тоді він ще жив, а потім я однаково писав і писатиму й далі, аж поки дійду до імператора нашого часу, якщо Бог дасть мені таке довге життя.

— Ти міг би багато навчити тих, хто чув би твої слова, — мовив Вітіко.

— Зате я вже збагнув, — відповів Бенно, — що люди не дуже охоче вчаться на прикладі долі інших людей.

— Сильвестр казав, що люди діють відповідно до своїх жадань, — зауважив Вітіко.

— І за доказ тут править нещастя Богемії, — мовив Бенно, — ті людці вдалися до помсти й тішилися жорстокістю помсти, силою загарбували маєтки і зарозуміло тішились загарбаним. Потім приходив хтось інший і помщався вже їм і знову забирав маєтки, або ж якийсь могутній герцог валив імператора, забирав собі його маєтності і прирікав його на безсилля. А ті, хто з’являвся після нього, знову вдавалися до помсти й насильства, і їх потім знову усували від влади. Так бувало вже часто і так буде знову, якщо не утвердять міцного звичаю, як князь має ставати наступником після смерті попереднього князя, і якщо не зміцнять святої віри й не поширять її в доброму порядку в усій країні, щоб серце відчуло завдяки їй полегкість. Нехай небеса благословлять Ґвідо, посланця святого отця, якого ми чекаємо.

— Багато людей нетерпляче чекають його, — додав Вітіко.

— Нехай вони ще й сприяють його зусиллям, — мовив Бенно. — Мій сину, якщо ти не став іншим, ніж був у свої юні літа, ти, звичайно, не вдаватимешся до зарозумілості, насильства і гноблення. І матимеш за те велике добро: любов своїх людей, і цьому радітиме небо. Але й твоя сила зростатиме, навіть якщо одразу цього зростання й не помітять. У кожному дереві твого лісу зростає твоє багатство, і в кожному дереві зростає багатство твоїх підданих, від їхнього багатства багатітимеш і ти, і завдяки їхній ревності ти ввійдеш у долю нашої країни. Ти шануватимеш і заповіді нашої віри і через своїх слуг далі поширюватимеш її серед підданих, і за те тебе чекає коли-небудь набагато вища винагорода від Господа, ніж тутешня земна влада. А якщо після тебе знову прийдуть люди, які будуть такі, як ти, то виникне рід гарніший і пишніший, ніж сповіщає переказ про твоїх предків.

— Велебний отче, — мовив Вітіко, — як я був дитиною й ріс отут, ти так багато розмовляв зі мною і діяв на моїх очах, і моя вельмишановна мати розмовляла зі мною і діяла на моїх очах, і моя вельмишановна тітонька розмовляла зі мною і діяла на моїх очах, бачив я й дії доброго єпископа Реґімара, і тепер спостерігав дуже багато дій, і подібних одна до одної, і суперечливих та протилежних. Я завжди діятиму так, як навчився від вас та від доброго єпископа Реґімара, і ця наука в мені від того, що я бачив тепер, зміцніла ще дужче. А казав матері на горі Каленберґ, що хотів би жити так, щоб задовольняти її, потім тебе, Бенно, потім Сильвестра та ще одну людину, і я дотримаю свого слова.

— З новин, які прислав Вітіко, — озвалася Вентіла, — і з новин, які побожний отець Бенно отримував від лехів та панів, ми дізнавалися, що Вітіко такий, яким був, і буде таким і в майбутньому. Вірить у це і вельмишановний Бенно, і добра тітонька.

— Вітіко ніколи не зможе бути іншим, ніж він є, — запевнила тітонька.

— Мамо, я казав тобі на горі Каленберґ, — знову заговорив Вітіко, — що превелебний Сильвестр хвалив не все, що я зробив. Але, дослухаючись до його слів, я виправлюсь і стану розумнішим. Я діяв згідно зі своїм добрим розумінням, і в майбутньому теж діятиму згідно зі своїм добрим розумінням і дедалі більшою прозірливістю.

— Дій так, а про інше Господь подбає, — заспокоїв Бенно. — Оскільки ти, мій сину, згадував ще одну людину, перед якою ти хочеш бути праведним, то я теж скажу про неї слово. Тепер уже справдиться те, що ти маєш у думці. Шануй свою дружину, і вона теж шануватиме тебе, і ви матимете радість аж до глибокої старості.