Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Це найщиріше бажання мого серця, щоб твоє пророцтво справдилось, — зітхнув Вітіко.

— Сину мій, Вітіко, — воно справдиться, — всміхнулася тітонька, — і мої очі побачать це.

— Що ж, мої любі жінки, — мовив Бенно, — ви захочете поговорити з Вітіко ще про багато іншого, тож я прощаюся. Вітіко, приходь, поки ти в Ландсгуті, інколи до мене в кімнату, і дозволь, щоб я часто навідувався і в твою комірчину.

— Прийду, — пообіцяв Вітіко, — і радітиму, коли ти ходитимеш до мене.

— Бувайте здорові всі! — попрощався Бенно.

— Бувай здоровий, вельмишановний пане! — проказали мати і тітонька.

— Бувай здоровий, отче Бенно! — кивнув головою Вітіко.

Священик підвівся й вийшов зі світлиці.

Вентіла, Вітіко і тітонька ще довго розмовляли між собою про різні речі. Потім Вітіко повернувся до заїзду, дав різні розпорядження й наглядав за людьми і тваринами.

Згодом Вітіко знову пішов у хатину до матері та тітоньки. Приготували вечерю, поїли разом, і Вітіко ліг у комірчині свого дитинства на ліжко, яке тепер зробили трохи більшим.

Цілий тиждень він прожив у Ландсгуті, а тим часом жінки і Бенно готувалися до переїзду. Щодня він ходив до Бенно, а Бенно — до нього.

Потім усі поїхали в Пржиц. Жінок і служниць везли в паланкінах в’ючні коні. Забрали навіть стару бабусю Маргільду. Чоловіки їхали верхи. Майно теж навантажили на в’ючних тварин.

У Пржиці, коли вони приїхали туди, зібралося чимало людей і вітало їх радісними вигуками. Вигукували їхні імена й часто повторювали ті крики. Всі люди з садиби стояли перед ворітьми й вітали господиню і господаря, велебного отця Бенно та тітоньку і, нарешті, чоловіків із почту Вітіко і жінок із почту Вентіли.

Коли чоловіки спішилися й допомогли жінкам вийти з паланкінів, Вітіко повів матір у дім садиби, яка завжди належала їй. Потім повів тітоньку у дві кімнатки, в яких вона мала жити, бо її гостинно запросили жити в садибу Пржиц. Після цього відвів Бенно в світлицю, в якій він колись починав писати книжку про імператора. Лише потім Вітіко пішов у своє приміщення. Материні кімнати були в тому самому стані, як і тоді, коли вона жила в них ще з чоловіком. Дві кімнатки тітоньки теж збереглися у своєму попередньому стані. Так само й світлиця Бенно. Вітіко мав лише одну кімнату і комірчину. Для ночівлі почту використали вільні кімнати, а першої ночі навіть ставили намети.

Уранці після прибуття мати, тітонька, Бенно і Вітіко з людьми пішли до церкви, що стояла на пагорбі коло Пржица. В церкві відслужили відправу, а потім молилися на могилах батька Вітіко, його діда і прадіда. Про могили інших предків уже ніхто не знав.

Після цих священних обрядів почалося життя в Пржиці. Люди з садиби та її околиць, а також люди, які жили неподалік від неї, приходили й засвідчували Вітіко повагу та покору в зв’язку з підвищенням його статусу.

Вітіко оглядав споруди садиби й розмовляв про них зі своїми людьми.

Коли з дерев опало листя, Вітіко поїхав до двору князя Владислава в Прагу. Великий князь прийняв його з почестями, а коли відбувалася рада, запросив його. Вітіко сидів із панами та лехами і брав слово, коли йшлося про долю країни і треба було ухвалювати якусь постанову. Він отримав дозвіл піти до княгині, і вона розпитувала і про його життя, і про життя його родини. Вітіко ходив до панів і лехів, яких знав і які були в Празі, ходив до Велислава, що після смерті попереднього вишеградського жупана жив тепер як жупан у Вишеграді. Вітіко пішов і до превелебного єпископа Оттона, і той прийняв його в кімнаті, в якій він колись розмовляв із превелебним єпископом Сильвестром. Ходив на будівництво церкви Святого Віта і спостерігав, як воно просунулося. Ходив у монастир Святого Георгія й дививсь, як відбудували його, навідувавсь у різні закутки міста і в передмістя й приглядавсь, як після облоги оновили й прикрасили їх. Крім того, ходив зі своїм пергаментом у канцелярію князя і сказав, що не прагне ніяких змін. На другому пергаменті зафіксували точний опис його володінь, і на обох пергаментах поставили свої печаті багато панів і лехів, потім ті пергаменти віддали Вітіко. Він зберігав їх у міцній шкіряній торбині з речами, дорогими йому. Вітіко ходив ще й до різних людей і радився з ними про цікаві йому речі.

Згодом Вітіко покинув Прагу і поїхав до Сильвестра, а від нього вже повернувся в Пржиц.

У Пржиці Вітіко прожив зиму з матір’ю, Бенно та тітонькою, радився з ними, що треба зробити в лісі і що взагалі треба робити далі в майбутньому.