Адальберт Штіфтер - Вітіко

Тільки-но засіріло, Вітіко вже підвівся і, коли люди поснідали, дав наказ сурмити, щоб вишикувати людей. Прозвучали ріжки, люди зібралися і вишикувались. Після цього Вітіко сів верхи на коня, став попереду людей і звернувся до них:

— Люди і бойові побратими, вчора я перед кожним підрозділом говорив про належну йому честь за вчорашню битву. А сьогодні я говорю про цю заслужену честь перед вами всіма. Ви здійснили те, що було гідне вас і що лежало у вашому серці. Ви заробили собі винагороду від князя, а винагорода честі і добра ще чекає на вас. Учора я послав вісників до ясновельможного князя Владислава, які мали все повідомити йому. Коли я знову побачу обличчя ясновельможного князя і буде час для розмови, я розповім йому, як діяв у битві кожен підрозділ, і князь зробить усе потрібне. А тепер нам треба знову рушати в похід. Ми побачимо, що треба вирушати, помітивши корогви підрозділів, які найближчі до нас. У ворожій землі, де всюди можуть бути загони ворогів, просуватись уперед треба обережніше, ніж досі. Утримуйтесь від непотрібної жорстокості, діти цього краю такі самі, як і діти Богемії, а ясновельможний князь Владислав — великий князь Богемії і Моравії. Поважайте, якщо немає воєнних потреб, майно жителів, бо ж і вам боліло б, якби прийшли братні загони й забирали ваше майно. А від того, що ворог буде змушений лишити після битв і нашої перемоги, кожен отримає свою частку. А те, що хтось здобуде у двобої з ворогом, хай лишає собі, нехай то буде пам’ятка йому або ж нехай він використає його для потреб своїх ближніх. Як призначена волею князя особа я ще раз висловлюю вам подяку за вчорашню битву, а тепер подайте сигнал готовності до походу.

Над наметом Вітіко підняли прапорець, і одразу пролунав сигнал готовності до походу з великого рога Віта Ґреґора, а маленькі ріжки повторили його. Люди розійшлися й почали готуватись до походу.

Робітники склали частини намету і табірне устаткування на в’ючних тварин, чимало воїнів намагалися безпечно заховати серед поклажі той або той трофей, здобутий в учорашній битві, і невдовзі вже всі приготувались до походу.

Вітіко на коні стояв перед своїм загоном. Потім поприїздили вісники від Ровна та інших проводирів. Вітіко вислухав їх і відправив назад. Прибули вісники й від Болеміла. Відправивши їх, Вітіко довго дивився ліворуч від себе в поля, де мали бути князеві загони. Потім дав наказ рушати.

Сигнал руху вперед пролунав із рога, менші ріжки повторили його. Під довгий посвист воїни рушили вперед, свист і військові литаври супроводили марш кінноти. Позаду рухався обоз.

За три години влаштували короткий передобідній відпочинок, а ще за три години стали на обід. Чоловіки і жінки, які теж пішли в похід, розпалили вогонь і приготували страви, потім подали й напої. Коней нагодували й напоїли.

Ще спочиваючи, воїни побачили, як просто попереду здіймається в небо стовп диму. Вітіко одразу послав розвідників у той бік. Потім звелів людям отаборитися так, щоб можна було швидко перейти до бойової готовності.

Перше ніж повернулися послані розвідники, прийшли Вакул, син Буша, і Ферін, син Феріна, які теж належали до розвідників Вітіко, і сказали, що горить село Ямніце, княжі люди, які походять із гір коло Польщі, пішли як авангард трохи вбік і підпалили село, забираючи в жителів усе майно, яке могли винести.

Люди в таборі дивилися тепер, як знявся ще один стовп диму в іншому місці, де теж, мабуть, були князеві люди.

Розвідники, яких послав Вітіко, повернулися й розповіли те саме, що й Ферін і Вакул.

Вітіко, коли минув визначений для обіду час, знову дав наказ рушати далі.

Тепер уже ніде не видно було жодної людини, навіть тварин майже годі було побачити де-небудь. Ворони, галки, круки і подібні до них птахи літали поблизу від війська, немов пересувалися разом із ним. Якщо й траплялися хати, їхні ворота та двері були відчинені навстіж, кімнати — сплюндровані. Навіть церковні двері були відчинені, а з церкви повиносили церковне начиння. Трава на луках і посіви озимини були випасені й витолочені, а всі припаси, які можна було забрати, використали для годування коней і волів, які йшли в обозі.

Надвечір люди Вітіко дійшли до села Ямніце. В багатьох місцях ще горів вогонь. А там, де не було вогню, все вже вигоріло, бо ж не було рук, щоб гасити пожежу. Закіптюжені стіни ще стояли або почасти обвалилися, через віконні пройми видніли пусті кімнати, над руїнами ще здіймалися комини. Ніде не було жодної живої істоти.