Адальберт Штіфтер - Вітіко

Нарешті вже всі пани вмостилися за столом. Розпорядник показав Вітіко, Одолену, Велиславу, Ортау та іншим людям на місця на лаві під стіною.

Тепер до зали вже зайшов король Конрад із почтом своїх придворних і піднявся на невисокий поміст, на якому стояв стіл для нього. Він мав на собі імператорську мантію, а його постать, і не надто велику, і не надто малу, могли бачити геть усі. Він мав русяве волосся, а його сині очі уважно оглядали залу. Гамір ущух, і він заговорив:

— Високоповажні й вельмишановні панове, чільники архієпископств, єпископств, монастирів і церков, маркграфств, графств, округів, замків і міст, вітаю вас в ім'я Господа! Нехай буде його благословення над вашими головами і над нашими майбутніми успіхами! Імперія повинна подякувати вам, що ви з такою могутністю, силою і в такій великій кількості приїхали на імперський з'їзд у це старе й почесне місто, а сьогодні прийшли на останнє засідання. Те, що треба було вирішити на цьому з'їзді, ви вирішили з користю і побожністю. Велика оказія, яка скоїлася в імперії після смерті блаженного на небесах імператора Лотара, — війна через герцогства Баварське і Саксонське, — закінчилася. Молодий Генріх, син Генріха, герцога Саксонського і Баварського, отримав Саксонію, а Баварію віддадуть тоді, коли цього вимагатимуть користь і право. Роди, що боролися між собою, примирені; між Ґертрудою, вдовою Генріха, герцога Саксонського і Баварського, і між Генріхом, маркграфом Австрійським, підготовано угоду про священний союз і невдовзі цю угоду укладуть. Ви всі брали в цьому участь, а Маркольф, високоповажний архієпископ Майнцький, правив за посередника, щоб укласти мир. Унаслідок війни імператриця Ріхенца, Генріх, могутній герцог Саксонії і Баварії, і Леопольд, молодий маркграф Австрійський, були покликані до Господа і будуть там схвалювати наші дії, якщо в них є що схвалювати. Для щастя імперії тепер потрібне тільки одне, й до цього вже зробили готування і ваші бажання, і моя думка, і тепер це можна здійснити. Владислав, син передостаннього князя Богемії і Моравії, був визнаний великим князем Богемії і Моравії. Але тепер моравські князі, а також чимало багатих і могутніх панів Богемії і Моравії проголосили своїм князем Конрада зі Зноймо і стоять із військом перед містом Прагою і зневажають імперію. Отже, йдеться про те, щоб прогнати їх і підтримати визнання. Владислав, великий князь Богемії і Моравії, і превелебний єпископ Оломоуцький Здик приїхали сюди й кажуть, що це тепер на часі.

Король замовк. Натомість Владислав, великий князь Богемії і Моравії, заговорив:

— Превелебні церковні ієрархи, високі князі імперії! Четвертого дня місяця лютого 1140 року у Вишеградському замку з’їзд високих і низьких панів Богемії та Моравії обрав мене великим князем Богемії і Моравії про випадок смерті князя Собеслава, що лежав хворий у замку Гості. Дванадцятого дня місяця лютого хворий князь Собеслав сказав своєму синові Владиславу, що на одному з’їзді в Садскі був ще до мене призначений майбутнім великим князем Богемії і Моравії, сказав, що він повинен скоритися мені. Чотирнадцятого дня місяця лютого великий князь Собеслав помер. Сімнадцятого дня місяця лютого 1140 року мене посадили в Празі на святий великокняжий престол. Моє князювання почалося й тривало. Навесні 1142 року, тобто вже цього року, багато панів земель Богемії і Моравії, які обрали мене у Вишеграді, і чимало інших багатих і могутніх панів, знову обрали собі князя: нащадка Пржемисла Конрада, князя Зноймо. Вони записали на пергаменті, які поступки він повинен їм зробити, коли вони допоможуть йому. В місяці квітні їхні воїни прийшли в Богемію. В битві на горі Високій я не зміг остаточно розбити їх, бо в моєму війську виявились зрадники. Мої вірні воїни стоять тепер навколо великокняжого престолу в Празі й перебувають в облозі. Велике військо, яке швидко покладе край війні, хоч і потребуватиме грошей і майна, Богемії і Моравії витерпіти легше, ніж тривалу війну, яка хапає людей і руйнує порядок. Тож я прошу вас про допомогу, як і я знову допоможу вам, коли попросите.

Князь замовк, і заговорив Маркольф, архієпископ Майнцький:

— Оскільки в християнських справах патериця святого архієпископа Майнцького керує Богемією і Моравією, я вважаю, що мені дозволено першому після ясновельможного великого князя говорити у справах цих земель, тож я й кажу: щоб у Богемії, в тих чагарниках поганського світу, міцніла Господня віра і там припинили мати по кілька дружин, одружуватись із родичами, розривати шлюб, мати священні гаї, дерева і птахів, молитися божкам і вілам, давати жертви кумирам, справляти поганські тризни на далеких могилах і мати в краю гадалок, провидців і чаклунів, і для того, щоб у Богемії збудували міцні парафіяльні церкви, як ми часто молилися про це, треба підтримувати там мир і порядок, і ті, хто підняв зброю проти богоугодної влади, мають бути повалені, щоб такого в будь-які майбутні часи більше вже не ставалося, і надалі можна було прагнути справедливого й побожного правління. Тому я й скликав до цього міста своїх лицарів та людей і піду з ними в бій.