Адальберт Штіфтер - Вітіко

Архієпископ Маркольф сів, і заговорив Арнольд, архієпископ Кельнський:

— На святому пергаменті записано, що в давнину побожні грецькі брати Кирило й Мефодій прийшли в Моравську землю до князя Растислава і Кирило винайшов дивовижні літери, які виражали звуки слов’янської мови, і написав цією мовою святі книги, а потім напучував слов’ян, а блаженний у Бога папа Адріан заявив, що вчення Кирила і Мефодія правовірне. Через те морави стали християнами набагато раніше, ніж богеми, і правили Божі служби та дотримувалися побожності. Щоб так було й у Богемії і обидві землі мали однакову святу дисципліну, і щоб ясне світло, яке ллється з архієпископства Майнцького, не згасло в обох землях, а завжди рівно світило, треба, як сказав побожний архієпископ Майнцький, підтримати порядок і мир, тому я й привів своїх панів та людей і піду з ними на війну.

Потім виступав Альберо, архієпископ Трірський:

— Коли мій брат у Христі, превелебний архієпископ Майнцький, під час війни через герцогства Саксонське і Баварське, обрав бути мирним посередником, я в Саксонії теж виконував невелике завдання, а свята віра в усіх землях завжди має бути переможною, тож я привів своїх воїнів для війни і всього іншого, що треба робити.

Тепер уже підвівся Людовік Залізний, ландграф Тюрінзький:

— Тринадцять років тому німці зазнали поразки від богемських воїнів під Хлумецом, і чимало шляхетних людей, зокрема двоюрідний брат імператора Гебгард фон Кверфурт, граф Міло фон Амменслебен і граф Бертольд фон Ахем, та тисячі інших сміливих воїнів утратили там життя, а чимало потрапило в полон: маркграф Альбрехт Ведмідь, єпископ Мерсебурзький, єпископ Гальберштадтський, абати, графи і пани. Відтоді ніяке німецьке військо не приходило в Богемію, а тепер людям, які були під Хлумецом, і тим, хто виріс потім, слід показати чехам, як німці воюють і тримають свій щит над їхньою землею. Для цього я й привів сюди своїх людей.

Далі вже озвався Генріх, маркграф Австрійський:

— Князь Собеслав, на якого тоді Оттон Чорний підступно нацькував імператора Лотара, був після перемоги поміркований, через рік він із багатьма тисячами воїнів приїхав на князівський з’їзд Лотара в Мерсебурґ і приніс дари, а ще через рік імператор Лотар тримав до хреста синочка Собеслава, Собеслав давав імператору загони вершників для двох поїздок до Рима, і відвідував князівські з’їзди імператора, і допоміг ясновельможному королю Конраду в поході на Саксонію. Теперішній великий князь Владислав зі своєю дружиною їздив до короля Конрада у Вюрцбурґ, був присутній на з’їздах, а тепер просить тут про союз, за який обіцяє подяку. Я думаю, що імперія з огляду і на інші причини, і на дружбу з Богемією повинна діяти і збільшити завдяки цьому власну силу. Я привіз до Нюрнберґа всіх людей і увесь військовий припас, які зміг зібрати.

Після маркграфа Австрійського промовляв Фрідріх, герцог Швабський:

— Імперія повинна зважати й на інші причини, і на те, що вона має титул оборонця християнства і тому не терпить лихого вчення бунту. Мій рід обстоює право, як і мій батько обстоював імператора Генріха, і я виставлю все, що може Швабія, для війни.

— А я думаю, — вигукнув тепер пфальцграф Рейнський, — що вміння зважати — це могутність, пишнота і авторитет імперії!

— Імперія! Імперія! Імперія! — загукали численні голоси.

— Це імперії не зашкодить, те, що чекає нас попереду, забезпечить їй найвищу повагу! — крикнув граф Клевський.

— Атож, найвищу, і за це її поважатимуть! — скочив на ноги граф фон Рінек.

— Не можна терпіти ніяких зазіхань! — гукнув Рудольф, граф фон Штаде.

— Ніяких зазіхань, ніяких зазіхань! — загукали численні голоси.

— Порядок треба відновити в кожній марці, отож і в Польщі! — вигукнув Конрад фон Майсен.

— Має бути порядок, і пани, церкви, князі, монастирі й міста повинні стояти на його сторожі! — кричав граф фон Цютфен.

— Так і є! Отак має завжди бути! Пам'ятайте про це! Так і є! Так і діймо! — загукали один поперед одного численні голоси.

Коли настала тиша, заговорив Ембріко, єпископ Вюрцбурзький:

— Усе, про що тут сказано, слушне й правильне, ми пам'ятаємо про це і йдемо на праведну війну!

— І Господь благословить вас, як благословив у боротьбі за святу віру і за могутність імперії! — проказав абат із Гіршфельда.

Потім підвівся Вальрам, герцог Нижньої Лотаринґії, й мовив:

— Ми досягли одностайності й приїхали до Нюрнберґа вже з нашими людьми, спорядження і припас уже тут, слід визначити умови і одразу починати похід!