Адальберт Штіфтер - Вітіко

Здик, Велислав, Одолен, Вітіко та решта людей з обох почтів лишилися в будівлях замку, натомість Владислав пішов до покою короля й цілу годину розмовляв із ним. Потім знову вийшов до своїх людей, усі повиходили надвір, сіли на коней і поїхали в табір.

Другого дня залунали дзвони, скликаючи всіх в імператорський замок. Пани з табору поїхали в місто. Князь Владислав поїхав зі святковим почтом, у якому були в гарних шатах і Здик, Велислав, Одолен та Вітіко з капеланами. Поряд із Вітіко їхав Вольфґанґ фон Ортау. По дорозі вони бачили незліченні юрмиська людей. Заїхали в замок, а потім крізь браму поряд із давньою Поганською баштою на королівський двір. Посеред двору побачили липу, яка росла вже сто років і яку посадила імператриця Куніґунда. Коло липи вершники спішились, і їхніх коней завели в загін коло двору, де тварини мали чекати. А люди стали підніматися сходами до будівлі, де була імператорська зала. Люди ще тільки збиралися й доводилось чекати, тому Вітіко з Вольфґанґом підійшли до вікна навпроти двору, і Вольфґанґ показував усіх, хто приїздив, і називав їх:

— Бачиш отого чоловіка у фіалковій сутані з сивим волоссям, якому тепер коло липи допомагають спішитися з білого винохідця? Це Альберо, архієпископ Трірський, він зробив неоцінені послуги королю Конраду під час першої саксонської війни, забезпечивши його вином. А той у позолоченому панцері з хрестом — це Маркольф, архієпископ Майнцький. Він ще досі проворний і наздожене Альберо на сходах. А оті двоє в лискучих обладунках, що виїжджають із брами, — маркграф Герман із Бадену і Герман, пфальцграф на Рейні. Той, що на чорному коні, це пфальцграф. Отой чоловік у крислатому капелюсі верхи на мулі, який відступив від них і навколо якого юрмляться священики, — це шваб Дітвін, кардинал, якого прислав у Німеччину папа Інокентій. Тринадцятого дня місяця березня року Божого 1138-го він коронував нашого короля Конрада. Це той самий кардинал, що багато років тому відлучав Конрада від церкви. А он їде зі своїм барвистим людом Людвіґ, ландграф Тюрінзький, якого називають залізним чоловіком. Дивись, як він випростався на коні. Коли ми знову побачимо людей, які приїхали з ним, я теж назву тобі їх. Отой, що на коні пропхався між воїнів і священиків, — це Еґіберт, єпископ Бамберзький, а отой, що й досі сидить на гнідому винохідці і має сиве волосся під шоломом і обладунок на сутані, — це Ембріко, єпископ Вюрцбурзький. Усі вони підуть у похід у Богемію. Їх не завжди приїздить так багато. Чотири роки тому було по-іншому. Коли король Конрад на початку свого панування був у своєму двірському таборі в Ауґсбурґу, Генріх Гордий, герцог Баварський, прийшов із таким численним озброєним загоном, що король уночі був змушений тікати від нього. Та й на з’їздах у Вюрцбурґу та Госларі шляхтичі ще вагалися, але король Конрад, належний до нового роду Гогенштауфенів, зміг надати собі такої гідності і набув такої могутності, що зрештою майже всі прийшли до нього. Ваш покійний князь Собеслав давніше теж підтримував його. Мій батько від самого початку вірно служив йому. Отой не золотавому коні — багатющий граф Намюрський, а отой у синьому вбранні — граф Клевський. Он їдуть граф фон Цютфен і граф фон Рінек, а отой чоловік на чорному винохідці з людьми навколо нього — єпископ Утрехтський. Здебільшого він завжди приїздить останнім. А якщо ще хтось приїде, нам однаково вже пора йти до імператорської зали, бо ж почнуться збори.

Вітіко і Вольфґанґ зайшли до імператорської зали.

У залі було повно людей. Усіх, хто належав до почту, тепер вивели з зали, бо ж уже ступити було ніде. Пани намагалися розсістися за столом.

— Бачиш отого чоловіка коло першого вікна, — запитав Вольфґанґ Вітіко, — що не дуже високий і має русяве волосся? Тепер він дуже могутній, дарма що його батько Бюрен, хоч і шляхетного роду, сам на початку був лише простим шляхтичем. А ото герцог Швабський Фрідріх, син Аґнеси, яка досі живе на горі Каленберґ коло Відня, доньки імператора Генріха IV, він брат нашого короля Конрада і єдиноутробний брат дітей покійного побожного Леопольда, маркграфа Австрійського, а отже, й вашої княгині Ґертруди, а також шваґер твого князя Владислава. Того, хто розмовляє з чорним лицарем і має сині очі, русяве волосся і молоду русяву бороду, дехто навіть називає героєм, бо він уже водив людей до перемоги; це Фрідріх, син герцога Швабського, що його називають Рудобородим. Отой на краю лави, що вперся плечима в панелі, — Арнольд, архієпископ Кельнський, а білявий, що розмовляє з ним, — Оттон, єпископ Фрайзінзький. Він син Аґнеси і побожного маркграфа Леопольда, отже, теж єдиноутробний брат нашого короля. Кажуть, ніби він спостерігає за всіма подіями в світі і хоче записувати їх. Його брат Генріх, маркграф Австрійський, он теж сидить за столом навскіс від нас.