Hermann Hesse - Гра в бісер

Щоб краще озброїтись і успішно виконати почесне завдання — дати святому отцеві своїми лекціями якнайбільше уявлення de rebus castaliensibus, [40] Про справи касталійські (лат.). Кнехт привіз із Вальдцеля літературу про устрій та історію Провінції, про систему елітарних шкіл та становлення Гри в бісер. Деякі з цих книжок уже прислужилися йому двадцять років тому в його змаганні з Плініо Десиньйорі — відтоді він їх не брав до рук, — інші, яких на той час йому ще не могли дати, бо вони були призначені тільки для службових осіб Касталії, він прочитав аж тепер. Отож і вийшло, що саме тоді, коли так розширилися межі його наукових студій, йому довелося переглянути, усвідомити й зміцнити свої власні духовні й історичні підвалини. Намагаючись якнайпростіше і якнайзрозуміліше витлумачити святому отцеві суть Ордену і касталійської системи, він — інакше й бути не могло — дуже швидко знайшов найвразливіше місце своєї власної, а так само і всієї касталійської освіти: переконався, що його уявлення про історичні обставини, які свого часу сприяли виникненню Ордену і всього з ним пов’язаного, дуже схематичні й невиразні, що їм бракує чіткості і стрункості. Оскільки ж отець Якоб був аж ніяк не пасивним учнем, це призвело до інтенсивної співпраці, до жвавого обміну думками: тим часом як Кнехт намагався викласти старому вченому історію касталійського Ордену, той допомагав йому вперше побачити й пережити ту історію в правильному освітленні, знайти її коріння в історії світу і окремих держав. Далі ми пересвідчимося, що це активне взаємозбагачення, яке часом, завдяки темпераментові святого отця, виливалося в бурхливі дискусії, давало свої наслідки ще й через багато років, його вплив Кнехт відчував на собі до останніх днів свого життя. З іншого боку, вся пізніша поведінка святого отця свідчить про те, як уважно він слухав Кнехтові лекції і наскільки завдяки їм пізнав і визнав Касталію. Саме цим двом людям ми зобов’язані тією згодою між Римом і Касталією, яка почалася з доброзичливого нейтралітету та принагідного обміну наслідками наукових досліджень, часом доходила до справжньої співпраці та Союзу і триває й понині. Кінець кінцем святий отець захотів, хоч спершу. Усміхаючись, відмовлявся від цього, щоб Кнехт ознайомив його навіть з теорією Гри в бісер, бо, мабуть, відчув, що саме там треба шукати таємницю Ордену, так би мовити, його віру чи релігію. Оскільки ж він тепер захотів проникнути в цей світ, який досі знав тільки з чуток і якому не вельми симпатизував, то з властивою йому енергією і хитрістю рушив до самого його центру, і хоч не став гравцем у бісер — для цього він просто був надто старий, — дух Гри і Ордену навряд чи здобував колинебудь поза межами Касталії такого поважного й цінного прихильника, як старий бенедиктинець.

Час від часу, коли Кнехт прощався з святим отцем після спільної праці, той давав йому зрозуміти, що ввечері можна прийти до нього, і після напруженої лекції чи запальної дискусії наставала мирна година відпочинку: Йозеф приносив клавікорди або й скрипку, старий сідав за фортепіано в лагідному сяйві свічки, солодкий восковий запах якої сповнював маленьку кімнату разом із музикою Кореллі, Скарлатті, Телемана чи Баха, що їх вони грали по черзі або разом. Старий рано лягав спати, а Кнехт, набравшись сили від тієї невеликої музичної молитви, працював потім до пізньої ночі, поки дозволяли монастирські правила.

Крім навчання й викладання в отця Якоба, не дуже суворо веденого курсу Гри та врядигоди китайського колоквіуму з абатом Гервасієм, Кнехт віддавався тоді ще одній великій праці: брав участь, після того як двічі пропустив їх, у щорічних змаганнях вальдцельської еліти. Для цих змагань треба було на задані тричотири головні теми опрацювати начерки партій Гри в бісер; особливо цінували нові, сміливі й оригінальні комбінації тем, виконані з формального боку надзвичайно точно й чисто, і в цьому єдиному випадку конкуренти мали право переступати канони, тобто користуватись новими шифрами, які ще не ввійшли до офіційного кодексу й алфавіту Гри. Тому ці змагання, поряд з великою святковою Грою, вже самі собою були визначною подією, що хвилювала ціле Селище Гри, а крім того, вони ставали ареною для суперництва кандидатів, які мали найбільше шансів ввести в Гру нові знаки, і найвища, дуже рідко отримувана винагорода переможцеві полягала в тому, що його партію не тільки врочисто розігрували як найкращу з кандидатських за рік, але й офіційно визнавали і вводили в Архів та в мову Гри запропоновані ним доповнення до її граматики й словникового складу. Колись, років двадцять п’ять тому, цієї рідкісної шани удостоївся великий Томас фон дер Траве, теперішній Magister Ludi, за свої нові абревіатури алхімічних значень знаків зодіаку, та й пізніше Магістр Томас немало зробив для пізнання й освоєння алхімії як дуже змістовної таємної мови. Цього разу Кнехт не захотів використовувати нові ігрові значення, що їх у нього, як, мабуть, у кожного кандидата, був чималий запас, і не скористався також можливістю показати свою прихильність до психологічного методу Гри, чого, властиво, від нього можна було б сподіватися, а побудував партію хоч і сучасну й своєрідну за своєю структурою і тематикою, але насамперед надзвичайно прозору, — вона впадала в око своєю ясною, класичною композицією і суворо симетричним, тільки злегенька орнаментованим, старомодновишуканим виконанням. Можливо, сталося так через те, що Кнехт був віддалений від Вальдцеля й Архіву Гри, можливо, через те, що він багато сили й часу віддавав історичним студіям, а можливо, вія свідомо чи несвідомо намагався так стилізувати свою партію, щоб вона якнайбільше відповідала смакам його вчителя і друга, отця Якоба; ми цього не знаємо.