Остап Вишня - Весна-красна

— Ну, що ти робитимеш?

— Ну, а далі ж стрітення, зима з літом зустрічаються, одсвяткуємо стрітення, зробимо засідання, намітимо, що робити. Воно якраз і вчасно, весна надійде, план у голові буде свіжий, не забудеться…

— Виходить, не раніш, як 1 березня?

— Виходить, що так!

— Ну, гаразд, скажи рахівникові, що 1 березня! А в район хай протелефонує, що засідання відбулося, план намічено, до сівби колгосп готовий!

— Добре, Прохоре Прохоровичу!

— Ну, а на взавтра якого наготував?

— Горить, Прохоре Прохоровичу!

— Горить? Їй-бо, горить?

— Хай мене бог поб'є, горить! І як сльоза!

Незабаром погорів і сам Прохор Прохорович! Погорів на звітно-виборних зборах. І була в нього не сльоза, а сльози.

З оцього району виїхав до обласного центру голова виконкому районної Ради депутатів трудящих.

Виїхав він в різних справах, щоб і доповісти обласному керівництву про все, про що треба доповісти, щоб і поінформуватися та поінструктуватися про все, про що треба було і поінформуватися, і поінструктуватися.

А голова виконкому районної Ради депутатів трудящих отого району повертався з обласного центру, доповівши вже обласному керівництву про все, про що треба було доповісти, і вже поінформувавшись та поінструктувавшись про все, про що треба було і поінформуватись, і поінструктуватись.

Оцей і отой райони — сусідні райони.

Отак — пішов оцей район, а отак — пішов отой район…

А між ними межа, кордон ніби, границя.

А по межі по тій дорога пролягала, шлях, а на шляху на тому ярок, глибоченький ярок, а в ярку тому місточок, дерев'яний місточок…

Місточок хоч і дерев'яний, а зруйнований, дошки на нім попровалювались… Полагодити місточок, звісно, можна, так невідомо, кому його лагодити, бо він якраз на межі…

Коли прохають полагодити той місточок оцей район, то оцей район відповідає:

— Місточок не мій, місточок той отого району!

А коли прохають полагодити той місточок отой район, то отой район одповідає:

— Місточок не мій, місточок той оцього району!

Ну й їздили в об'їзд, поза місточком.

Нічого, їздити можна і в об'їзд, поза місточком!

А місточок не гуляв, хоч він і зруйнований: трясогузочка там кубелечко звила… Ну, а трясогузочка пташка корисна, вона гробачків нищить, комах різних, кузьок, — отже, і місточок користь давав, хоч він і на межі, хоч він і зруйнований.

Ну, а тут весна вдарила.

Вдарила, значить, весна, а навесні все скрізь, як ми чули, тане. Тане воно і в оцьому і в отому вищепойменованих районах, тане і до чобіт, і до коліс липне… Липне воно і до коліс, що біля воза, і до коліс, що біля, приміром, «емки»… Липне, та й уже!

А особливо воно липне по ярках.

Та не тільки липне, а колеса по ярках просто занурюються в оте, которе липне.

Тоді вже не допомагають не тільки три нормальні у машині швидкості, а не допомагає навіть четверта, найлютіша швидкість, та, що в шофера на язиці.

А вищепойменовані голови їхали, — один сюди, другий туди, — якраз навесні, перед весняною сівбою, коли все дуже-таки до коліс липне.

Їхали — і оцей голова, і отой голова «емками».

Оцей голова, сяк-так допхавшись до ярка, спустився в ярок, занурився — р-р-р-р-р-р! — стоп і став.

Смик сюди, смик туди, — стоп!

— Приїхали! — повернувся шофер до оцього голови.

— Н-да! — проказав оцей голова.

Коли ось назустріч спускається в ярок отой голова…

Розігнався — р-р-р! — стоп і став.

Смик туди, смик сюди, — стоп!

— Приїхали! — повернувся шофер до отого голови.

— Н-да! — проказав отой голова.

За кілька хвилин:

— А-а-а! Іване Івановичу! Драстуйте! — оцей голова до отого голови.

— Доброго здоров'я, Петре Петровичу! — отой голова до оцього голови. — Ви в область?

— В область!

— А я з області!

— Сіли?

— Сіли!

— От кляті дороги! Щоб ото містка не полагодити?!

— Злочинство просто!

Спускаються в ярок два колгоспники. Підійшли.

— Драстуйте! — попривіталися колгоспники.

— Здорові були!

— Виходить, приїхали? — лукаво посміхнулися колгоспники.

— Приїхали!

— Н-да! — дакнули колгоспники. — Місточок слід би полагодити.

— Ви з якого району?

— Яз оцього, — один каже.

— А я з отого, — другий каже.

Голова оцього району запитав:

— З якого колгоспу?

— «Новий шлях».

— А як у вас там з великою рогатою худобою?

— Нічого. Перевиконали… Корів більше, ніж до війни…

— Я не про корів питаю, а про бичків!

— Та й з бичками непогано. Сто двадцять процентів плану.