Богумил Грабал - Я обслуговував англійського короля

Для Грабала ідеалом у прозі був дрогобицький алхімік слова Бруно Шульц. «Коли я озираю XX століття, то переконуюсь, що завше мене захоплювали два імені: Гійом Аполлінер і Бруно Шульц, — писав Грабал. — Це імена митців, котрі пов’язують Західну Європу зі Східною. Коли я починав писати, як і належиться початківцеві, поезії, то Аполлінер був для мене недосяжним взірцем, ім’я його вимовляв я з сакральною повагою… Зворушує мене також його польська матуся, котра, наближаючись до труни сина-поета і ступивши на половинку килимка, який вона колись подарувала синові зовсім новеньким, вигукнула з гнівом: „Боже! Він його розрізав!“ А коли я вперше взяв до рук „Цинамонові крамниці“ Бруно Шульца, то після кожної півсторінки відкидав книжку й виходив перейтися — робилося мені темно в очах. І так донині, читаючи його, відчуваю дивну млість і слабість, настільки незвичною є ця книжка, настільки коштовним і пронизливим є цей текст, що входить у сферу геніальності, у якій до краю суб’єктивна оповідь сягає класичної об’єктивності.

Ці два поети для мене — герої нашого віку і, як переймає мене до глибини смерть Аполлінера від епідемії іспанки одразу після Першої світової війни, коли його востаннє бачено з трьома пляшками рому, так само боляче ранить мене смерть Бруно Шульца у Другій світовій війні, коли німецький солдат застрелив його в Дрогобичі, місті, котре поет оспівав у „Цинамонових крамницях“».

Мій тато щоранку уважно слухав радіо «Свобода». Зі звуками цього радіо я прокидався усе своє дитинство. 4 лютого 1997 року тато сповістив мені за сніданком новину: якийсь чеський письменник, годуючи голубів, занадто вихилився з вікна лікарні, випав і вбився. Татова пам’ять на прізвища не була найліпша.

Але я чомусь відразу випалив:

— Грабал?

— Ага, Грабал! — зрадів тато. — Я хотів би щось його почитати. Така дивна смерть…

Я дав йому свій переклад, опублікований у «Всесвіті».

Грабалова смерть мене потрясла. Потім я дізнався, що то було самогубство, причиною якого стала важка хвороба і похилий вік.

Перекладати Богуміла Грабала — суцільне задоволення. Задоволення тим сильніше, що ближчий світ, з якого вийшов перекладач, до того світу, який зображає Грабал. А світ цей знайомий і рідний кожному галичанинові, бо тільки в Галичині звертаються до двірнички «пані Стефа», а до останнього пияка з бурячковим носом — «пан Дзюньо». Тут вечірні вулиці пахнуть смаженими в олії картопляними пляцками, помідоровими і гороховими зупами, фантастичними прецлями, струдлями, кнедлями та іншим печивом, від якого у кожного мігранта дух забиває. Але все це дуже детально описано в Бруно Шульца.

На відміну від Шульца, котрий писав літературною мовою, Грабал частенько послуговується міським жаргоном. Від часів Гашека чехи не мали нічого подібного. Грабал писав, як дихав, перевтілюючись у своїх героїв. Він вважав, що «коли людині зле на душі, тоді найкращими ліками є банальні розмови про банальні події і речі».

Роман «Я обслуговував англійського короля» теж написаний від імені головного героя, а отже, маємо нестримний, заплутаний плин розповіді, перетканої соковитими народними словечками, яких не знайдете у жодному словнику, проте він передає ритм життя, його змінність, випадковість, деколи й нелогічність, а тим самим і всю нетривкість позиції сучасної людини, хоч би якої освіти вона засягла і якого щабля кар’єри дісталася.

Одначе нелітературні слова — це тільки половина проблеми, яка постає перед перекладачем, бо Грабал ще й речення будує на засадах якогось особливого вуличного синтаксису, виробляючи з розділовими знаками незвичні для ока речі.

Цікаво, що навіть чеську публіку Грабал часом таки епатував, що видно з добірки листів, які він опублікував під назвою «Кривава балада, написана моїми читачами»:

«Судячи з деяких рецензій, ота свинота, Грабал, належить до учнів Неруди і решти класиків!!! Жахіття!!! Він не гідний навіть стати коло Неруди. Гашек у цілому своєму „Швейкові“ на кількасот сторінках не нагромадив стільки, як цей сексуальний збоченець».

«Не хочу робити порівнянь, але Ви таки з роду Ванчури, з роду Ладіслава Кліми, з роду Ярослава Гашека, з роду Кубіна. Ви маєте чудовий словник, сповнений поезії, жодних там манірностей чи сюсюкань, все тут налите кров’ю і жагуче. І ще одне: були Ви, начебто, комівояжером. Я так само їздив колись продавати гребінці, бритви, запальнички, бенгальські вогні, липучку для мух та іншу галантерею».