Богумил Грабал - Я обслуговував англійського короля

Мені випало щастя, що найурочистіша подія і честь, якої з усіх готелів і ресторанів міг удостоїтись лише один і лише раз, дісталася готелю «Париж». Виявилося, що пан президент не має у своїй резиденції у Граді золотого начиння, а делегація, яка приїхала до Праги з так званим офіційним візитом, мала слабість до золота. Головний камердинер президента і сам канцлер намагалися позичити золотий посуд з приватних рук, скажімо, у князя Шварценберка або Лобковіча. Але з’ясувалося, що хоч ті шляхтичі й мали таке начиння, але не стільки, а окрім того, всюди були монограми і вигравіювані на ложках та ножах родові герби ерцгерцогських родин, до яких належали. Єдиний, хто міг позичити панові президентові золоте начиння, був князь Турн-Таксіс, але мусив би послати по них аж до Реґенсбурґа, куди їх торік завезли на шлюб одного з членів тієї багатої родини, котра в Реґенсбурзі володіла не тільки готелями, не тільки вулицями, а й цілими дільницями міста, і навіть банками. І от, коли всі варіанти відпали, сам канцлер приїхав до нас, він вийшов від шефа злий, і то був добрий знак, тому що все не те, щоб знав, а наперед вирахував пан Скржіванек, той, що обслуговував англійського короля, з обличчя пана канцлера, а потім з обличчя пана Брандейса, якому належав готель «Париж», він вичитав, що шеф відмовився позичити своє золоте начиння, хіба за умови, що гостина відбудеться в нашому готелі, отоді він витягне з сейфу свої золоті ложки, ложечки, ножі і виделки. Таким чином я довідався, і ледве не впав, що у нашому готелі є золоте начиння на триста двадцять п’ять осіб… і тому в Граді вирішили, що для шановного гостя з Африки і його почту урочистий обід відбудеться у нас. І почали ми прибирати увесь готель, прийшли жінки з відрами й шматами, і чистили не тільки підлогу, а й стіни, і стелю, і всі люстри, а готель світився і блищав, а потім настав день, коли мав приїхати і поселитися у нас ефіопський імператор зі своїм двором, цілий день вантажівки скуповували у празьких садівників усі троянди, шпараґуси й орхідеї, але в останню мить знову приїхав пан канцлер і скасував нічліг, але підтвердив той урочистий обід, а шефові було байдуже, бо й так всі видатки, яких зазнав у зв’язку з поселенням, вніс у рахунок, і прибирання теж, і отак ми готувалися до того урочистого обіду на триста осіб, довелося позичити метрдотеля з кельнерами з готелю «Сейнер», на той день зачинив свій готель і пан Шроубек і позичив нам своїх кельнерів, а ще з Граду прийшли детективи, ті самі, що разом зі мною везли Бамбіна ді Прага, і привезли з собою три кухарські однострої і два кельнерські фраки, і негайно переодяглися, щоб повправлятися і вивчити кухню, а все для того, аби ніхто не отруїв імператора. Детективи-кельнери облазили всі ресторанні приміщення, шукаючи місця, з якого буде найзручніше пильнувати імператора, а коли шеф-кухар з канцлером і паном Брандейсом складали меню для трьохсот гостей, вони цілих шість годин працювали над списком страв, і пан Брандейс наказав привезти до своєї льодівні п’ятдесят телячих окостів, шість корів, трьох жеребчиків на біфштекси і одного вола для підливи, шістдесят поросят не важчих за шістдесят кілограмів, десять маленьких пацят, триста курчат, не рахуючи сарни і двох оленів, а я з паном Скржіванеком уперше спустився в пивницю, де комірник під контролем метрдотеля перерахував усі запаси вин, коньяків та інших трунків… я аж зойкнув, така та пивниця була багата, ніби то була гуртівня вин і горілок, я вперше побачив цілу стіну, наїжачену пляшками «Гайнкель троккен» та ігристими винами «Вдова Кліко» і «Вайнгарт» з Кобленца, цілі стіни «Мартелю» і «Геннесі», сотні пляшок усіх можливих ґатунків шотландського віскі, а також славетні мозельські і рейнські вина, і наші бженецькі з Моравії, і чеські з Мельніка та Жерношок, а пан метрдотель Скржіванек, переходячи з підвалу в підвал, гладив рукою шийки пляшок, так ніжно їх гладив, ніби якийсь алкоголік, хоча він ніколи алкоголю не пив, і лише тепер у пивниці я збагнув, що ніколи не бачив, аби метрдотель Скржіванек коли-небудь присів, він завжди стояв, і тепер стояв і курив цигарку, і в тій пивниці, дивлячись на мене, він, мабуть, прочитав з виразу мого лиця, про що я думаю, бо ні з сього ні з того сказав: «Запам’ятай собі, якщо хочеш бути добрим метрдотелем, ти не смієш сісти, бо потім ноги так розболяться, що твоя зміна стане для тебе пеклом»… Відтак ми вийшли з пивниці, а комірник вимкнув за нами світло, але того дня ми отримали вістку, що ефіопський імператор привіз з собою своїх кухарів, і саме тому, що в нас є таке ж золоте начиння, як і в нього в Ефіопії, і саме в нас його кухарі приготують ефіопські страви… І напередодні урочистого обіду приїхали ті кухарі, чорні, аж блискучі, вони постійно мерзли, було їх троє, а з ними й тлумач, а наші кухарі мали їм помагати, але шеф-кухар зняв фартух і пішов на цілий день, він уперся, що це неповага до нього, і образився, а ті кухарі з Ефіопії почали варити кількасот яєць на твердо і сміялися, скалячи зуби, згодом привезли двадцять індиків і почали їх пекти в наших духовках, а у великих блюдах готували якісь фарші, для яких забагли тридцять кошиків булок і повні пригорщі приправ та петрушки, які привезли на тачці, а наші кухарі їм то посікли, і всіх цікавило, що будуть робити ті чорні парубки, а що їх дуже сушило, то ми носили їм пільзенське пиво, а вони його хвалили і віддячували нам своїм лікером з якихось трав, що був страшно міцний і пахнув перцем і меленими корінцями, але потім ми полякалися, бо вони веліли привезти дві антилопи, яких уже майже винищили, але їх тут-таки й принесли, купили їх у зоологічному саду, і в тих найбільших баняках, які в нас були, пекли тих антилоп, кидаючи під них цілі пачки масла, сипали з мішечків свої приправи, ми мусили повідчиняти всі вікна, такий стояв запах і пара, відтак у ті антилопи вкладали напів-запечених індиків з начинкою, порожнини заповнювали сотнями яєць на твердо, і все разом запікали, але потім увесь готель ледь шляк не трафив, сам шеф перелякався, бо до такого не був готовий, ті кухарі привезли до нашого готелю живого верблюда і хотіли його заколоти, і це викликало у нас страх, але тлумач упросив пана Брандейса, і тоді приїхали репортери і спричинилися до того, що наш готель став центром зацікавлення преси, отож зв’язали того верблюда, який ясно й виразно мукав «не-е-е, не-е-е», щоб його не різали, але один кухар його чиркнув різницьким ножем, і подвір’я геть потонуло в крові, а верблюда уже підняли на гаках за ноги і ножем продирались до його нутрощів, вийняли з нього кості, як і з тих антилоп, і привезли аж три вози дров, і шефу довелося запросити пожежників, і вони сикавками напоготові приглядалися, як кухарі хутенько розпалили багаття, таке велике, як для випалювання деревного вугілля, а коли вогонь пригас і зостався жар, вони крутили на тринозі рожен і запікали цілого верблюда, а коли він був майже готовий, вклали у нього дві антилопи, начинені індиками, які теж були начинені фаршем, а також рибою, вільні місця заповнили яйцями і без кінця сипали свої приправи й попивали пиво, попри те, що вони мерзли навіть коло вогню, як ті візники в броварні, котрі взимку, щоб зігрітися, п’ють холодне пиво. І коли вже були сервіровані столи для трьохсот гостей, і авта почали їх привозити, і швейцари відчиняли двері лімузинів, то ці чорні кухарі, ці ефіопи, встигли за той час не лише засмажити у дворі поросят і баранів, а ще й зварити в казанах юшку з такої кількості м’яса, що шеф не пошкодував, що купив стільки запасів…