Iван Франко: Лис Микита

«Вовче,- кажу,- чи здурів ти,

Чи від смальцю оп'янів ти?

Вилізай, пора нам в гай!» -

«Ой, не можу, мій Лисуню!

Бачиш, пуза не просуну!

Ой Микито, помагай!»

Ну, скажи ти сам, Бабаю:

Що я тут чинити маю,

Як драбузі помогти?

Лишу Вовка - може згинуть.

Ліпше, думаю, не кинуть,

Але до попа піти.

Попросить по добрій воли,

Щоб дав пилки і позволив

Більшу вирізать діру.

Здумавши сю річ штудерну,

Мовлю Вовку: «Жди, я верну!»

І в попівство просто дру.

Піп був власне у покою:

В пообідньому настрою

Люльку, ходячи, курив.

У вікно я заглядаю,

Лапою шкряб-шкряб, благаю,

Щоб вікно він створив.

Піп поглянув, підбігає…

«Лис у вікна заглядає!

Гей, ловіть його! Біжіть!»

Я й незчувся, а за мною

Слуги, служниці юрбою,-

От я духом через пліт.

Крик за мною, як в гамарні…

А я просто до спіжарні

Та й сховався під поміст.

Тут погоня надлітає:

«Де він? Де той Лис? - питає.-

Показав нам тільки хвіст!»

Втім зирнули, а з віконця

Вовк Неситий проти сонця

Визирає! «А, ти тут?

Ой, нещасная головка!

Таж се Вовк! А бийте ж Вовка!

Тут йому зробіть капут!»

Вовк їх там не дожидався,

А в спіжарню заховався,

При саміських дверях став.

От вони як створили,

То Неситий скік в тій хвили -

З сеї шпарки скористав.

Та дістав там з дивовижі

Скілька буків через крижі,

Так що ледве в ліс доліз,

І про справу сю немилу

Заразісінько Бурмилу

Він на мене скаргу вніс.

Хоч сам винен за лакомство,

А на мене віроломство,

Злобу й зраду наклепав.

Ну, а, думаєш, Медвідь

Розібрав усе як слід,

По закону поступав?

Де тобі? Суддя той ласий,

Як дізнався про ковбаси,

Що я з трудом розстарав,

Як ревне на мене туго:

«Зараз все віддай, злодюго!

Будеш ти ковбаси крав?»

«Ти й віддав?» - Бабай питає.

«Що ж було робить, Бабає?

Адже ж хтів відтяти хвіст!

Та щоб всі віддать - а дзуськи!

Штири дав йому тонюські,

А собі лишив ще шість.

От Медвідь так судить справу:

«За побої, за неславу,

Вовче, маєш ковбасу!

Решту я з'їм. Ти ж, Микито,

Рад будь, що тебе не бито!

Марш, бо кості рознесу!»

Так-то нас судив Бурмило!

Гірко се мене вшпилило!

Я присяг на царський хвіст:

«Як його дістану в руки,

То за всі ті подлі штуки

Він тяженько відповість».

Надоспіла і вечеря;

З пір'ям пряжена тетеря -

Всім досить її було.

Як гарненько поживились,

Де про що розговорились

Та й пішли собі в стебло.

А як рано повставали,

То гарненько поснідали:

Їли сало з часником,

Потім гусячу потравку,

Закусили ж сю приправку

Ще копченим судаком.

Отоді Микита вбрався

До дороги й так прощався

З господинею й дітьми:

«Люба жінко, будь здорова!

Час іти мені до Львова,

Тож ключі усі прийми!

Наглядай як слід в коморі,

Бо ті миші красти скорі,-

А про мене не журись!

Хоч тепер на нас цар лютий,

Але легко може бути,

Що всміхнеться ще колись.

А ви, дітки, не пустуйте,

Поза домом не гарцюйте,

Мамі збитків не творіть!

Глянь-но, стрику, що за звірик

Отой Міцько! Хто повірить,

Що йому ще тільки рік!»

І дітей поцілувавши,

Жінці в вухо пошептавши,

Що там ще сказати мав,

Лис Микита, мов у гості,

В Львів, назустріч царській злости

Враз з Бабаєм почвалав.

Гу-гу-гу! - в дворі гуділо,

Мов бог зна, яке там діло -

«Лис Микита! Лис приспів!»

А Микита мов не чує,

Гордо, сміло машерує

Між рядами ворогів.

Перед троном зупинився,

І цареві поклонився,

І такі слова сказав:

«Царю наш великодушний!

Слову твойому послушний,

Я на суд твій правий став.

Вірю в велич твого духа,

Не прихилиш свого вуха

Ти поганим брехунам,

Що байками і брехнями

Раді б розлад поміж нами

Сколотить на шкоду нам».

Але цар глядів понуро

Й крикнув: «Підла креатуро!

Ти ще тут хвостом вертиш!

Смієш прав допоминаться!

Нам ще хочеш підлизаться!

Ні, вже нас не підлестиш!

Глянь, ось Півень у жалобі!

Кіт Мурлика ось при тобі

І Бурмило, мій барон!

Тямиш біль їх, ганьбу, муки?

Гей, беріть його у руки

І до трибуналу! Вон!»

«Царю,- смирно рік Микита,-

Чи ж так явна вже й відкрита

Щодо них вина моя? -

Що Бурмило був упертий

Конче хлопський мід ізжерти,

То чи ж тому винен я?

А Мурлика,- боже, боже!

Він ще жалуваться може?

Хто ж на ловах не прийма

Бійки, невигід подібних?

Та й хіба ж для мишей бідних