Марко Вовчок - Iнститутка

Здесь есть возможность читать онлайн «Марко Вовчок - Iнститутка» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Iнститутка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Iнститутка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Москва, 1957 год. Издательство "Известия". Приложение к журналу "Дружба народов".
Издательские переплеты. Сохранность хорошая.
В сокровищнице отечественной культуры литературное наследие писательницы Марко Вовчок (1833-1907) занимает почетное место. Свыше пятидесяти лет своей жизни она посвятила литературному творчеству.
В настоящий трехтомник выдающейся украинской писательницы включены вошли избранные произведения.
Том I
Том II
Том III Рассказы из украинского быта ("Сестра", "Казачка", "Отец Андрей" и др.)
Рассказы из русского народного быта ("Надежда", "Катерина", "Купеческая дочка" и др.)
Повести ("Институтка", "Червонный король", "Тюленевая баба" и др.)
Сказки ("Невольница", "Кармелюк", "Совершенная курица" и др.) Романы ("Записки причетника", "В глуши")

Iнститутка — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Iнститутка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Тодi вже й панi:

— Та нехай собi!

Ми й незчулися, як за порiг переступили. Кинулись духом i, не справивши нiчогiсiнько, похапцем звiнчалися, щоб ще не розлучила нас панi.

Дуже вона гнiвалась на пана:

— Як ти мене пiдвiв! — дорiкає. — Я сього не можу тобi подарувати, як ти мене пiдвiв!

— А тобi, — свариться на мене, — тобi буде!

"Нехай уже буде що буде, — думаю, — та вже ми побралися!" Велико тiшить мене, що тепер озватись до його можна при людях, глянути на його, що вже — мiй!

XL

Я зосталась при панiї, як i була. Ще гiрш надо мною коверзує вона, ще гiрш варить з мене воду та все примовляє:

— А що? Яково тобi у замужжi? Покращало?

Як не заговорить чоловiк, як не пожалує, то часом так прийде, що примiг би — крiзь землю пiшов. А зiйдуся з ним, — весело й любо; усе лихо забуду. Тiльки чоловiк мiй куди далi, то все хмурнiший ходить, аж менi серце болить.

— Чи ти вже мене не любиш, Прокопе?

Вiн пригорне мене та подивиться в вiчi так-то любо, що чую, наче в мене крила виростають.

— А чого ж усе смутний, Прокопе?.. От ми вже тепереньки вкупцi навiки.

— О, моє серденько! Тяжко було без тебе, а з тобою ще тяжче… Яково-то сподiватись щогодинки в бога — догани тобi та муки!.. А боронити — несила… Важко, Усте!

— Як-небудь i зо мною бiду перебудемо, Прокопе. Як на мене, то все удвiйзi легш.

— А може, й справдi так, рибонько!

Та й усмiхнеться i пожалує мене.

Так-то вже я радiю, як розговорю його, розважу!

XLI

Жили ми такеньки з бiдою та з журбою до осенi. Тут i зчинилось…

Одного дня трусили в садку яблука в кошi, а чоловiк мiй струшує та все з яблунi на мене поглядає то з-за тiї гiлки, то з-за тiї. Трохи вже й притомилась бабуся, — сiла одпочити.

— От уже й лiтечко красне минулося! — промовила, — сонечко ще свiтить, та вже не грiє.

Сеє кажучи, роздивляється навкруги.

— Устино-голубко! Адже ото неначе дiтвора з-за лiси визирає? — питає мене.

Я гляну — аж справдi коло тину купка дiток.

— А що, дiтки? — питає бабуся, — Чого прийшли, мої соколята?

Малi мовчать та тiльки оком закидають у кошi з яблуками.

— Ходiть лишень ближче, хлопченята: я по яблучку вам дам! — каже на їх бабуся.

Дiтвора так i сипнула в гад. Обступили стару, як горобцi горобину, а стара обдiля їх, а стара обдiля… Загуготiло, загомонiло коло нас: звiсно, дiти. Коли се зненацька як гримне панi:

— А то що?

Перелякались дiти. Которi в плач, а хто в ноги, — тiльки залопотiло. I в мене серце заколотилось. Бабуся спокiйненько одповiщає:

— Се, — каже, — я по яблучку дiткам дала.

— Ти дала? Ти смiла? — заверещить панi(сама аж труситься). — Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодiйко!

— Я — злодiйка!? — вимовила стара… Зблiдла, як хустка, i очi їй засяли, i сльози покотились.

— Бiльш красти не будеш! — кричить панi. — Я тебе давненько пристерiгаю, — аж от коли пiймалась… Панськi яблука роздавати!

— Не крала я зроду-вiку мого, панi, — одмовляе стара вже спокiйно, тiльки голос її дзвенить. — Пан нiколи не боронив, сам дiтей обдiляв. Бог для всiх родить. Подивiться, чи для вашої ж душi мало?

— Мовчи! — писнула панi, наскакуючи.

Хруснули вiти. З-за зеленого листя визирає мiй чоловiк, та такий у його погляд страшний! Я тiльки очима його благаю.

— Злодiйка! Злодiйка! — картає панi бабусю, вкогтившись їй у плече, i соває стару, i штовхає.

— Не по правдi мене обмовляєте! Я не злодiйка, панi! Я вiк iзвiкувала чесно, панi!

— Ти ще зо мною заходиш?

Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю!

Захиталась стара: я кинулась до неї; панi — до мене; мiй чоловiк — до панiї.

— Спасибi, моя дитино, — промовляє до мене бабуся, — Не турбуйся, не гнiви панiї.

А панi вже вчепилась у мої коси.

— Годi, панi, годi! — гримнув чоловiк, схопивши її за обидвi руки. — Цього вже не буде! Годi!

А панi у гнiву, у дивi великому, тiльки викрикує:

— Що? Як? Га?

Схаменувшись трохи, до Прокопа. А той своє:

— Нi, годi!

Тодi вона у крик. Назбiгалися люди, дивляться. Пан що було в його духу пригнався.

— Що се?

Мiй чоловiк випустив тодi панiю з рук.

— От твої щирiї душi! — ледве промовила панi. — Дякую тобi!.. Та чого ж ти мовчиш? — скрикнула ще голоснiш. — Менi мало рук не вломили, а ти мовчиш!

— Що се поробилось? — питає пан на всi сторони у великiй тривозi.

Панi й почала: i обiкрала її стара, i всi хотiли її душi, — такого вже наковчила! Сама i хлипає, i кричить, i клене, що вже i пан розлютувався. Як кинеться до мого чоловiка.

— Розбишака!

— Не пiдходьте, пане, не пiдходьте! — озвався мiй понуро.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Iнститутка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Iнститутка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марко Вовчок - Максим Гримач
Марко Вовчок
Марко Вовчок - Не до пари
Марко Вовчок
Марко Вовчок - Викуп
Марко Вовчок
Марко Вовчок - Сон
Марко Вовчок
Марко Вовчок - Гайдамаки
Марко Вовчок
Марко Вовчок - Невільничка
Марко Вовчок
Марко Вовчок - Три долi
Марко Вовчок
Марко Вовчок - Сестра
Марко Вовчок
Марко Вовчок - Горпина
Марко Вовчок
Марко Вовчок - Сельская идиллия
Марко Вовчок
Отзывы о книге «Iнститутка»

Обсуждение, отзывы о книге «Iнститутка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x