Iван Франко - Борислав смiється

Прочитавши тоту звiстку, Леон мов на крила пiднявся. Значиться, дiло угрунтоване мiцно i тривко. Вiн зараз же за тим рушив до Борислава, щоб поглянути, як стоїть будова фабрики. По дорозi вiн дуже бiдкував, що будова ще аж через тиждень має бути готова i що не можна так-таки вiд завтра зачати фабрикацiї воску. Що цiла тота фабрикацiя була, властиво, контрафакцiєю, обманством, — про се Леон анi крихти не думав. Почуття справедливостi було у нього взагалi дуже неясне, а вже ж того почуття, що iснуючi устави i приписи державнi обов'язують в чiм-небудь усякого горожанина, сього почуття у Деона, як i взагалi у наших жидiв, ледве чи був i-слiд який-небудь.

За уладжуванням усяких бiжучих дiл в Дрогобичi, особливо за клопотами при аакупуваннi сирого воску земного вiд рiзних дрiбних властивцiв, Леон уже бiльше як тиждень не заглядав до Борислава i не знав, що i як там дiється. Вiн у всiм поклався на Бенедя, переконавшися вже попереду, що дiло своє вiн робить совiсно i добре. Але як же здивувався Леон, коли, приїхавши до Борислава, побачив, що при новiй будовi робiтникiв нема, крiм кiлькох, що докiнчували побивати дах; i коли Бенедьо вийшов супроти нього з заявлениям, що його дiло вже скiнчене, будова вповнi готова i остається тiльки йому оглянути все доочне i вiдпустити його, Леон сам не знав, що й казати на таку радiсну несподiванку, i коли б Бенедьо був «пан» будовничий, а не простий робiтник i недавнiй помiчник мулярський, вiн був би обняв i вицiлував його з великої радостi. Значиться, щастя незмiнно всмiхається йому! Значиться, воно пiдслухує його таємнi думки i бажання i, мов коханка, бiжить наперед нього, щоби в миг ока сповнювати їх! Радiсть широко розлилася по Леоновiм лицi. Вiн почав дякувати Бенедьовi i пiшов з ним оглядати будову. Вона стояла перед ним у всiй своїй показностi: довга-довга, низька, з невеличкими дверми i вiконцями, позираючими де-де, мов прислiпуватi злодiйськi очка.

Два височезнi комини стримiли до неба. Довкола будови був досить обширний плац, обведений височезним парканом, з широкою брамою для в'їзду i вузенькою хвiрточкою обiч для проходу. Плац був гладко втолочений, ями-вапнярки були позасипанi, навiть обширна шопа для робiтникiв i для складу нафабрикованого воску була готова. Стiни, не бiленi, анi тринкованi, червонiлися ясно-червоною краскою. Словом, усе було як треба, аж Леоновi серце радувалося. А досередини вiн i не йшов оглядати. «До сього, — казав, — треба привезти мого майстра-нафтарника, вiн буде найлiпше знати, чи так усе зроблено, як треба». Рури, i кiтли, i всi прилади, замовленi в Вiднi, вже надiйшли були i стояли на плацу в величезних паках. Леон не дав i вiдiтхнути нi собi, нi коням — сейчас же iюгнав назад до Дрогобича, щоби привезти Шеффеля. Бенедьо за той час мав прилагодити робiтникiв, котрi б за проводом Шеффеля нинi ще поуставляли i повмуровували кiтли та машини.

Приїхав i Шеффель. Оглянув нутро фабрики, розмiрив, що. як i куди, i висказався дуже похвально о будовi. Леон ходив слiдком за ним та тiльки поцмокував i руки засукував. Бенедьо тим часом з нанятими робiтниками порався на подвiр'ї коло машин, розбивав дошки та пачки, розмотував перевесла на шнури i приладжував дерев'янi вали та гереги, щоби затягнути все те, куди треба, досередини.

До пiзнього вечора тривали в новiй фабрицi стукання та брязкоти: се уставлювано i утверджувано машини. Де треба було проробити бiльшу дiрку в мурованiй стiнi для вставлення рури, де треба було пiдмурувати котел до належного становища, — Шеффель примiрював i запоряджував, а Бенедьо заспiв з робiтниками виконував його запорядки. Вкiнцi з настанням сумерку все було готове.

Леон i Шеффель ще осталися всерединi фабрики. Свiтло невеличких воскових каганцiв мигкотiло та сарахтiло, вiдбиваючися сотнями iскор в блискучiм череватiм кiтлi з полiрованої мiдi. З кутiв пiднiмалися бовдури пiтьми, звисали з дерев'яної голої стелi, немов грозячи привалити собою тих кiлька слабо блимаючих точок.

— Так завтра зачнете? — спитав з задуми Леон, поблудивши очима по тих темнiючих просторах, по тiм гнiздi, в котрiм мали вигрiтися i виклюнутися його золотi сни.

— Зачнеться, — сказав Шеффель. — А робiтники готовi?

— А, правда, робiтники, — сказав Леон. — Ну, будуть i робiтники. Тепер того зiлля в Бориславi досить.

— А тiлько, знаєте, — сказав Шеффель, — наше дiло, теє-то, не зовсiм ясне. То треба вам постаратися о кiлькох, принаймнi трьох робiтникiв таких, на котрих би зовсiм можна спуститися. То є, щоби де не розбалакали, не наплели що. Тих би умiстити треба в головнiм вiддiлi дестилярнi, в хiмiчнiй коморi, де, знаєте, оконечно вироблюється церезин. Щоби прочi робiтники думали, що се простий парафiн. О то постарайтеся!