Iван Франко - Boa Constrictor

Доме, знаменитий прусський капiталiст, котрому наша Галичина майже в кождiй галузi промислу винна перший товчок, проїжджаючи раз через Дрогобич, звернув увагу надивну мазь, котру жиди в коновках розносили на продаж селянам по ринку. Переконавшись, що се нафта, занечищена земляними i другими мiнеральними примiтками, сiп забажав побачити те мiсце, де добувають ту мазь. Йому сейчас вказали бориславськi мочари. Селяни розповiли йому, як вона пiдходить наверх води, як випалює траву i всяку ростиннiсть, - а деякi заговорили навiть про пiдземних заклятих бойовникiв, котрих перегнила кров випливає наверх. Доме, практичний чоловiк, розумiється, небагато там зважав на такi казки, але швидко покмiтив, що нафтовi жили мусять бути неглибоко, коли нафта сама пiдходить догори, i що мусять вони бути неабиякi багатi. Вiн поїхав до Борислава, звидiв мiсцевiсть i рiшив сейчас зачати першу пробу. У кiлькох бiднiших вiн позакупляв за безцiнок частки поля i, нанявши бориславських-таки парубкiв, почав копати вузенькi "дучки". По трьох-чотирьох сажнях показалася нафта. Доме трiумфував. Вiн швидко кинувся будувати дестилярнi, почав радитися з ученими iнженерами та гутниками. А тим часом збоку натягла iнша хмара, котра швидко затемнила його надiї.

В околицi рознеслася вiсть помiж всiми маєтнiшими або i бажаючими швидко доробитися - про Домсову нахiдку i про "чистий iнтерес", який з того дасться зробити. Всi, а особливо жиди, лавою поперли в Борислав, хто з готовими грiшми, а хто i так, на щастя. Почалася боротьба, якої досi не бачила Галичина. Слизький, влiзливий елемент жидiвський, мов вода пiд час повенi, вдирався у всi закутини, всi шпарки, немов тисячi хробакiв, i показувався всюди, де його нiхто й не надiявся. Докладне знання простого люду, умiлiсть використувати його, ошукувати в дрiбницях на кождiм кроцi - надавали жидам велику перевагу над нiмецькими капiталiстами i всякими фаховими людьми. Доме не мiг видержати їх конкуренцiї i хоть не перестав держатися в Бориславi, однако дiло не приносило такої користi, якої надiявся. Тiльки жиди зi своїм "рабiвницьким господарюванням" могли удержатися. Вони не зважали на нi на що, щоби тiльки добути "кип'ячку". Закопи роблено вузькi, огороджувано хворостом, вентиляцiя зразу була дуже мiзерна, нiяких приписiв безпеченства на здоров'я не заховувано, - тисячi i тисячi робiтникiв гибли за марний зиск, а жиди збивали тисячi i мiльйони. Вони i один другому не пропускали. Де один добув нафту, другий копав ту ж побiч нього, брав глибше, пiдкопувався пiд тамтого. Уряд не мiг собi з тим дати ради, бо довгий час не було в Бориславi майже нiякого урядового контролю, майже нiякого надзору над публiчним безпеченством. Всiлякого роду проступки, а то i страшнi справки були дуже звичайнi. Село Борислав поволi щезало в тiм непрослiдимiм хаосi, мов пiна на водi. Давнi, побитi боївники встали з могил, а встаючи, розвалили село, котре виросло було над ними!

Герман Гольдкремер був один з перших спекулянтiв, що злетiли на Борислав, мов хижi ворони на падло. Незадовго у нього були вже три ями з "матками", с. є. з головними нафтовими жилами. Герман став напруго багачем. Досi вiн тiльки боровся, - тепер став безпечно на ноги. Капiтал плив йому сам до рук. Але ще довгий час не покидала його тота гарячка, з якою колись взявся до першої спекуляцiї. Довго ще вiн цiлими днями лiтав по Бориславi, заглядав вiд ями до ями, сварився, кричав, штуркав робiтникiв, - одним словом, як говорили рiпники, "квапився, немов завтра вже мали его нести на окопище". Вiн зразу немов сам не вiрив свому щастю, боявся, що ось-ось воно розслизнеться, розвiється, мов дим. Не раз вечорами вiн заглядував в тiснi темнi горла ям, i дрож пробiгала по його тiлi. Вiн пригадував собi своє либацьке життя, пригадував собi селянськi оповiдання про людську кров в землi, про поганих "песьоглавцiв", що живi лежать в могилах i ждуть, поки хто їх не випустить на свiт. Йому ставало страшно. Його забобонна фантазiя рисувала йому почварнi образи, йому причувалися навiть в снi стогнання, котрi нiби добуваються з ям серед пiтьми i мертвої тишi. Але такi хвилi, не то рефлйксiї, не то мускулярного змучення i успокоения, були дуже рiдкi. Гарячкова дiяльнiсть затопляла Германа, вiн був немов слiпий, немов сновида, що пiд проводом невидимзї сили ступає понад пропасть i тим тiльки щасливо переходить над нею, що не бачить нiчого коло себе. Так само не бачив Герман в своїй гарячцi деяких важних речей, котрi вiдтак тим дужче дали йому почутися. Передовсiм вiн не бачив того, як розвивалося за тi лiта його родинне життя. У нього родився один син, Готлiб, але Германовi нiколи було уважати (впрочiм, нi умiння анi спосiбностi до того в нього не було), як розвивається, пiд якими влiяннями рзсте його син. Вiн знав тiльки то, що на четвертiм роцi вiку малий Готлiб почав учитися вiд звичайного, трохи поряднiше одiтого бсльфсра гсбрсйської мови i письма св[ятого], а на шостiм роцi пiшов до "нiмецької" школи в Дрогобичi. Знав також i то (учителi частенько йому о тiм говорили), що Готлiб дуже тупа голова i плохо учиться. Але розважити докладнiше над тим всiм вiн не мiг i не мав коли, тому-то i збував все грiшми, - платив добре учителям, що "пiдучували" його Го'глiба приватно, дома, платив вино та цукри оо. василiанам, пiд котрих зарядом була школа, - i Готлiб поволi, з тяжкою бiдою iшов з класу до класу.