Іван Франко - Украдене щастя

Один парубок. Гей, погуляймо нинi! Нехай лихо смiється! Ану, музики, коломийки! Та такої врiжте дрiбної, аби аж жижки трусилися!

Музики грають коломийки, кiлька пар танцює. По якiмсь часi музики уривають, танцюючi стають.

Парубок. А то що? Чого ви стали? Скрипник показує смиком на вулицю.

Гомiн. Шандар! Шандар! Той, що Миколу до кримiналу завдав!

Усi стихають, па лицях видко неспокiй а навiть острах.

Тi самi, Жандарм i Анна.

Жандарм (тягне Анну за руку). Але ходи ж бо, ходи! Чого тобi ониматися!

Анна. Бiйся бога, Михаиле! Пусти мене! Ади, люди ззираються.

Жандарм. Ну, то що, що ззираються? Кому цiкаво, нехай дивиться. А мене то що обходить? Я з людського диву не буду нi ситий, нi голоден.

Анна. Але стидно. Лице лупається. Шепчуть, пальцями показують.

Жандарм (грiзно дивиться на неї). Анно, я думав, що ти розумна жiнка, а ти все ще дурницi плетеш. Пiсля того, що сталося, ти ще можеш уважати на людськi позирки i пошепти! Тьфу, чисто бабська натура!

Анна. Михаиле!..

Жандарм. Нi, не кажи менi так! Не хочу тебе знати, анi бачити, коли ти така.

Анна. Михаиле!..

Жандарм. Ну, так iдеш?

Анна. Господи, що ж я маю робити!..

Жандарм. I танцювати будеш зо мною?

Анна (з жахом). Тут? При всiх?

Жандарм. Ти знов своє? Анi слова бiльше! Будеш чи не будеш?

Анна (шепче). Господи, додай менi сили! (Подає йому руку. Обоє наближаються до юрби перед коршмою.)

Жандарм. Слава Iсусу!

Селяни i селянки (кланяються). Слава навiки!

Жандарм. Я чув тут перед хвилею музику, бачив танець.

Парубок. Ну, а хiба що? Не вiльно нам?

Другий парубок. Нинi пушiння.

Третiй парубок. Нам пан начальник позволив.

Жандарм. Ну, ну, та я нiчого не кажу. Потанцюйте собi. Ну, музики, грайте! Най почую, як ви тут у Незваничах умiєте. Може, й мене охота вiзьме з вами покрутитися. Позволите, хлопцi?

Парубки. О, просимо, просимо!

Музика грає. Жандарм, послухавши трохи, бере Анну за руку i вiдходить з нею до коршми.

Перша жiнка. Та й справдi пiшла з ним.

Друга жiнка. Видно, що їй зразу нiяково було. Троха противилась.

Настя. Ще не привикла, кумо. Але привикне швидко. Вiн її привчить.

Друга жiнка. Та й страшний же! А найстрашнiший, як усмiхається. Так тi зубищi бiлi та великi виставить, що, здається чоловiковi, ось-ось укусить.

Музика, танцi. По хвилi Жандарм i Анна виходять iз шинку, беруться за руки i пускаються також у танець.

Тi самi, Жандарм i Анна танцюють. Помалу танцюючi пари розступаються. На всiх лицях обурення. Жандарм i Анна лишаються самi.

Жандарм (побачивши се, зупиняється, грiзно). А се що? (Обертається кругом.) Чому не танцюєте?

Парубки (кланяються, лукаво). Нам досить.

Жандарм. Як то? Не хочете бiльше?

Один парубок. Нi. Помучились.

Жандарм. Хлопцi, се ви задля мене?

Парубок. Може, й так.

Жандарм. Що? Ви смiєте менi такий стид робити?

Парубок (смiлiше). А пан смiють нам такий стид робити?

Жандарм. Який?

Парубок. Танцювати з такою жiнкою. -

Жандарм. З якою?

Парубок. Самi то лiпше знаєте, з якою. Ми з нею не танцюємо.

Жандарм. Але я з нею танцюю. Ви менi не смiєте стиду робити. Я цiсарський слуга.

Парубок. Ми всi цiсарськi. А до танцю ви нас не присилуєте.

Жандарм (м'якше). А може, й присилую. (Кричить.) Жиде! Гей, Шльомо!

Тi самi i Шльома, за ним вiйт.

Шльома (з лiваром у руцi). Чого вам треба, пане постенфiрер?

Жандарм. Вiдро горiвки i пiвбочiвки пива для всеї громади, на мiй рахунок, розумiєш? А зараз!

Парубок. Ви, пане шандаре, дармо не експенсуйтеся! Ми вашої горiвки анi вашого пива пити не будемо i в танець з отсею кобiтою не пiдемо. Ми анi вам, анi їй честi не уймаємо. Що собi маєте, то собi майте, але танцювати з вами не можемо. Вiльно пану начальниковi заборонити нам дальше бавитися, то ми розiйдемося. Гей, хлопцi, дiвчата, ходiмо домiв!

Вiйт (стає на серединi). Гов, гов! А тут що таке сталося?

Парубок (кланяється). Нiчого, пане начальнику. Потанцювали та й додому йдемо.

Вiйт. Ба, та так живо?

Парубок. Адже єгомость остро заказували.

Вiйт. Ти, блазню один! Менi тото будеш пригадувати? Кади тому, що носа не має, а не менi. Ти думаєш,,що я такий дурень i не бачу, що тут дiється?

Парубок. Ну, то чого ж пан начальник питаються?

Вiйт. Мовчи, дурню! Хлопцi, стид вам таке робити! Пан шандар нинi ваш гiсть, самi ви його запросили - не бiйтеся, я бачив через вiкно! Ну, а тепер такий бешкет йому робите? Фе, так негарно.