Іван Франко - Iз секретiв поетичної творчостi

Вiзьмiм, напр., дефiнiцiю Шлегеля: "Das Schone ist die angenehme Erscheinung des Guten". I тут на днi недоладно зчеплених слiв є вiрне почуття, що краса є щось приємне для нас, але поза тим яке ж баламутство, яка пуста гра загальниками - означування одного неясного двома неясними. I що має спiльного так дефiнiйована краса з артистичною красою? Чи штука має метою подавати нам самi приємнi образи? Зовсiм нi. Вона часто малює нам муки - фiзичнi i душевнi, вбiйства, розчарування, гнiв, розпуку, - тисячi неприємних явищ. Чи штука має метою показувати нам самi взiрцi добра i доброти? Зовсiм нi. Навiть навпаки, поети, котрi би хотiли робити щось таке, прогрiшилнсь би против одного з найважнiших принципiв штуки, творили б речi мертвi, нуднi, не артистичнi. Чи метою штуки є показувати нам красу? Зовсiм нi. Адже ж Терзiт, Калiбан, Квазiмодо радше можуть уважатися взiрцями бридкостi, а проте вони - безсмертнi твори штуки. В улюбленi сюжети грецької пластики - фавни, сiлени, кентаври - хiба се красавцi? Та й загалом, хiба Гомер малює Ахiлла на те, щоб показати в ньому iдеал красоти? Зовсiм нi, його фiзичною красотою вiн зовсiм не займається, не описує її, хiба найзагальнiшими, шаблоновими рисами. А духово Ахiлл також є чим собi хочете, а певно не жадним iдеалом. I се саме можна сказати про кождого героя i кожду героїню всiх справдi безсмертних творiв. Чи грецькi рiзьбярi, творячи статуї Бельведерського Аполлона, Мiлоської Венери, Ка-пiтолiнського Зевса, творили їх на те, щоб показати нам iдеали красоти? Зовсiм нi, вони творили богiв, символiзували той комплекс релiгiйних понять i почувань, який у душi кождого грека лучився з iменем даного божества. З сього погляду не видержує проби жадна iнша дефiнiцiя красоти, не для того, щоб усi тi дефiнiцiї були фальшивi - в кождiй з них є якесь зерно правди, недаром же мучились над ними мудрi люди! - але попросту для того, що малювання краси не є метою штуки.

Тi естетики, котрi основуються на догмi, що метою штуки є малювати красу, при найменшiм зiткненнi з дiйсними творами штуки почувають дуже докучливий терн у нозi: поняття бридкого. Коли краса є доменою штуки, то вiдки ж береться те, що в творах штуки малюється так багато некрасивого, неспокiйного, негармонiйного, прикрого, бридкого? Яке право мають тi категорiї вриватися в святий храм штуки, присвячений самiй красотi, гармонiї, здоров'ю i приємностi! Однi естетики, консеквентнi в своїй доктринi, смiло замикають очi на дiйснi факти i заявляють: не мають права тi поганi демони! Штука, котра не є культом красоти i гармонiї, перестає бути штукою, є пародiєю, карикатурою, дегенерацiєю штуки. Забувають, сердеги, що в такiм разi їм прийдеться покласти хрестик на всю дiйсну штуку i лишиться при забутих i давно заплiснiлих творах вродi Рiчардсонової "Памели" або "Paster fido" Гварiнi, при творах, виплоджених власне доктриною, а не дiйсним поетичним вiтхненням, при тiм, що ми нинi хрестимо назвою псевдокласицизму i фальшивого сентименталiзму.

Iншi естетики силкуються прорубати в тiй доктринi хвiрточку для дiйсностi i говорять: бридке має настiльки право доступу до штуки, наскiльки воно потрiбне для змалювання характеристичного. I тут є на днi пустої фрази вiрне почуття, але сама фраза пуста i не пояснює нiчого, а навпаки, утруднює справу, бо замiсть одного неясного поняття дає нам два неяснi. Ми не знаємо, що таке є характеристичне, а властиво можемо сказати, що краса й сама собою, без домiшки бридкого, може бути характеристична, а бридке може бути зовсiм не характеристичне, а проте мати таке саме право доступу до штуки, як i краса. Вiзьмемо деякi класичнi примiри. У Бельведерського Аполлона характеристичною є вип'ята, чудово збудована грудь - чи вона бридка? У Одiссея характеристичний є бистрий практичний розум - що спiльного має вiн з поняттям краси або бридкостi? Чим i для кого характеристична бридкiсть Терзiта? Здається, тiльки для нього самого. I пощо взяв Гомер сього бридкого чоловiка до "Iлiади"? Що вiн схотiв схарактеризувати або вiдтiнити при його помочi? Нiчогiсiнько.

"Aby i tego nie brakowato", - можна б сказати словами одного шановного педагога, сказаними в вiдповiдь на питання, пощо бог сотворив вошi, блощицi та мокрицi.

Нi, нiчого не поможе хвiрточка, де цiлий будинок покладений кепсько i на невiдповiднiм грунтi. Раз назавсiди ми мусимо сказати собi: для поета, для артиста нема нiчого гарного анi бридкого, прикрого анi приємного, доброго анi злого, характеристичного анi безхарактерного. Все доступно для його творчостi, все має право доступу до штуки. Не в тiм, якi речi, явища, iдеї бере поет чи артист як матерiал для свого твору, а в тiм, як вiн використає i представить їх, яке враження вiн викличе при їх помочi в нашiй душi, в тiм однiм лежить секрет артистичної краси. Грецькi фавни i сатири можуть собi бути якi хочуть бридкi, а проте ми любуємося ними в скульптурi. Терзiт i Калiбан поганi, бруднi i безхарактернi, а проте ми говоримо: ах, як же чудово змальованi тi постатi! Гоголiвськi фiгури, такий Хлестаков, Сквозник-Дмухановський, Ноздрьов, Плюшкiн i т. i., певно, не взiрцi анi фiзичної, анi моральної краси, а проте вони безсмертнi, безсмертне гарнi артистичною красою.