Іван Франко - Iз секретiв поетичної творчостi

А устонька - цукровий замочок.

Бiлi зуби - бiсера двi низки,

А рученьки - лебединi крила,

Бiлi груди - два голуби сивi.

Слово мовить, мов голуб воркує,

А всмiхнеться, мов сонечко грiє.

Хто не пригадає наших поетичних образiв, таких як: бiле тiло, рум'яне личко, чорнi очi, чисте поле, платити по червоному, по золотому, зелений явiр i т. i.? В щедрiвцi спiвають про дiвчину:

На горi, горi снiги, морози,

А на долинi руженька цвiте.

Жаль прирiвнюється до студеної роси по зеленiй травi. Коломийка говорить:

Молодицi, як зiрницi, дiвчата, як сонце,

Ой напишу, намалюю, поставлю в вiконце,

або висловлює таке саме порiвняння краси дiвочої з зорею iншим, бiльше поетичним способом:

Ой упала зоря з неба та й розсипалася,

А дiвчина позбирала та й пiдтикалася.

Дуже iнтересний паралелiзм бачимо в отсiй пiснi, де дiвчину порiвняно до калини:

"Червона калино, чого в лузi стоїш?

Чи цвiту жалуєш, чи стужi ся боїш?" -

"Цвiту не жалую, стужi ся не бою,

Сама я не знаю, як зацвiсти маю.

Зацвiла би-м бiло - люди не пiзнають,

Зацвiту червоно - гiлля обламають". -

"Молода дiвчино, чого сумна ходиш?

Чи головка больна, чи свiту-сь не вольна?" -

"Головка не больна, i я свiту вольна,

Три ночi не спала, один лист писала

До того жовняра, що-м вiрно кохала".

Ми не можемо тут входити в такi iнтереснi деталi, як напр., символiка кольорiв у народних вiруваннях i в поезiї, символiка цвiтiв i т. i., що, властиво, також належить сюди, i подамо ще декiлька примiрiв зорових образiв у нашiй артистичнiй поезiї, а головно у Шевченка. Кождому, хто читав Шевченковi поезiї, мусила лишитися в тямцi та маса зорових, кольористичних образiв, якими вiн любить характеризувати українську природу, всi отi "карiї оченята i чорнiї брови", "вишневий сад зелений i темнiї ночi", "синє море", "червону калину", "зеленi байраки", "степ, як море широке, синiє", "небо блакитне", "чорнi гори", i могили, "що чорнiють, як гори", i тi хлопцi i дiвчата, що "як мак, процвiтають". Варто звернути увагу на деякi мальовничi порiвняння. I так в часi нiчного нападу на Скутару:

Неначе птахи чорнi в гаї,

Козацтво смiливо лiтає.

Загальнозвiсне є порiвняння: "Червоною гадюкою несе Альта вiстi". В "Катеринi" читаємо:

А без долi бiле личко,

Як квiтка на полi:

Пече сонце, гойда вiтер,

Рве всякий по волi.

Дiвчина у нього часто є рожевим цвiтом. Катерина, "як тополя, стала в полi при битiй дорозi". Дитина "червонiє, як квiточка вранцi пiд росою". Розпука "коло серця, як гадина чорна, повернулась". Зима в Московщинi: "Як те море, бiле поле снiгом покотилось". Взагалi багатство мальовничого елемента додає "Катеринi" незвичайного повабу.

Дуже часто поет послугується грою кольорiв у природi, щоб характеризувати змiну людського чуття. Є се звiсна поява, що в добрiм настрої чоловiковi вся природа видається ясною, всмiхнутою, свiжою i веселою, а в пригнобленнi - понурою, темною, хорою. Характеризуючи настрiй українського народу по битвi пiд Берестечком, Шевченко спiває:

Ой чого ти почорнiло,

Зеленеє поле, -

де зелений колiр, очевидно, є символом здоров'я, сили, краси i надiї, якi були перед битвою, а чорний - символом пригноблення по битвi.

Та не треба забувати, що правдивi поети нiколи не позволяють собi тих кольористичних оргiй, у яких любуються теперiшнi декаденти та пленеристи пера i чорнила, їх описи виглядають радше як вказiвки для маляра або як прейскуранти рiзних вишуканих фарб, анiж як поетичнi креацiї. А погляньте, як описав Шевченко вечiр в українському селi весною - на що вже мотив здiбний до якого хочете кольористичного трактування!

Садок вишневий коло хати,

Хрущi над вишнями гудуть,

Плугатарi з плугами йдуть,

Спiвають iдучи дiвчата,

А матерi вечерять ждуть.

I знов бачимо аналогiчну процедуру до тої, яку ми видали попереду: поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками, фарбами, котрi у нього властиво є тiльки словами, зчепленням таких i таких шелестiв i гукiв, але торкає рiзнi нашi змисли, викликає в душi образи рiзнородних вражень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органiчну i гармонiйну цiлiсть. Ось у наведенiм вище куплетi перший рядок торкає змисл зору, другий - слуху, третiй - зору i дотику, четвертий - зору i слуху, а п'ятий - знов зору i дотику; спецiально кольористичних акцентiв нема зовсiм, а проте цiлiсть - український весняний вечiр - встає перед нашою уявою з усiми своїми кольорами, контурами i гуками як жива. Натомiсть ми бачимо, як поет уживає кольористичних ефектiв зовсiм не там, де вжив би їх маляр, а для характеристики психiчного настрою людей. I так вiн характеризує крiпацтво: "Чорнiше чорної землi блукають люди"; своє життя в неволi: