Іван Франко - Iз секретiв поетичної творчостi

Нова iндуктивна естетика кладе собi скромнiшi завдання. Вона не ловить невловимого решетом силогiзмiв, не має претензiї на те, щоб з висоти абстр акцiйного поняття красоти диктувати закони артистичному розвоєвi людськостi,але стає на становищi далеко нижчiм, та певнiшiм: поперед усього зрозумiти, а не судити i не приписувати законiв. Вона слiдить, що є постiйне в змiнних людських густах, аналiзує чуття естетичного уподобання, послугуючися для сього по змозi докладними експериментальними методами, i не менше докладно аналiзує кожду поодиноку штуку, щоб вивiдати, в чiм лежить те уподобання, яке збуджує вона в нашiй душi. Сею дорогою вона не надiється дiйти до поставлення нiяких законiв анi правил для розвою кождої поодинокої штуки, бо, навпаки, вона думає, що всякi правила, чи то диктованi давнiше, чи такi, якi можна б було подиктувати коли-небудь, усе були i будуть мертвою схоластикою i перешкодою для розвою штуки. Певна рiч, дослiди сеї нової естетики матимуть не саме iсторичне значення. Помагаючи широким масам зрозумiти процес i виплоди артистичної творчостi, вони тим самим оживлять їх зацiкавлення до сих виплодiв, їх любов i пошану для сеї високої творчої функцiї людського духу, а з другого боку, вони будуть i для артистiв джерелом поучения, помагаючи їм удосконалювати артистичну технiку, остерiгаючи перед шкiдливими збоченнями в творчостi, подаючи ключ до вiдрiзнення правдивих, творчих артистiв вiд дилетантiв i вiртуозiв форми. Та й теоретично вже тепер, коли ся естетика числить дуже небагато лiт розвою, вона дала деякi iнтереснi здобутки, а найiнтереснiший є, мабуть, сей, що помогла iз артистичної естетики зовсiм виелiмiнувати абстракцiйне поняття краси.

- Як то? - скрикне, може, дехто в святiм обуреннi. - Поняття краси виелiмiноване з артистичної естетики? Так, значить, краса не є метою артистичної творчостi? О tempora! O mores!

- Так, шановний добродiю! - скажу я на се. - На жаль, чи на лихо, чи на щастя, краса не є метою артистичної творчостi. I не думайте, що се тiльки тепер десь на якiмсь конгресi запала така ухвала! Я скажу вам пiд секретом: вона нiколи й не була такою метою. Нiколи нiякий поет анi артист не творив на те, щоб показати сучасним чи потомним iдеал краси, а коли якi й творили з такою метою, то їх твори були виплодом злого смаку, моди, а не творчого генiя, були мертвим товаром, а не живими творами штуки. I не артисти виннi тому, що ви, шановний добродiю, жили досi в тiй iлюзiї i не раз, може, - признайтеся до грiха! - кидали громи на нелюбих вам поетiв або артистiв за те, що вони, мовляв, "загубили вiдвiчний iдеал краси i добра, затратили правдиву мету штуки". Нi, артисти i поети не винуватi тому, бо вони все йшли i йдуть одною дорогою. Винуватi тому панове естетики, котрi, замiсть студiювати дiйснi твори штуки i з них a posteriori висновувати думки для зрозумiння штуки (се почав був робити, тiльки дуже неконсеквентно i неповно перший естетик Арiстотель, батько многих вiрних, та ще бiльше невiрних i шкiдливих естетичних поглядiв i формул), кинулися висновувати свої мнимi естетичнi правила з абстрактного поняття краси, котре на дiлi для артистичної творчостi е майже зовсiм байдуже. Бо вiзьмiм яку хочете дефiнiцiю краси i прирiвняймо її до того, що дає нам поезiя. Вiзьмемо, прим., Канта. По його думцi, краса се тiльки форма. "Formale Aesthetik soil von allem Inhalt absehen und sich auf blosse Form beschranken" - думка, без сумнiву, глибока i вiрна, та тiльки, на жаль, не ясна для самого Канта, котрий зараз же додав, що ся "formale Schonheit ist nur ein sehr untergeordnetes Moment an der Kunstschonheit, die wesentlich von der Form auf den Inhalt geht".

Значить, артистична краса повинна, по Кантовiй думцi, головно залежати вiд гарного змiсту; гарна форма має для неї досить пiдрядне значення. В чiм лежить краса змiсту - Кант пояснює i не може пояснити, бо ж, по його словам, краса є виключно прикметою форми. А в чiм лежить краса форми? "Die Form ist nur Schon als unbeabsichtigte, unwillkiirliche Darstellung und Versinnlichung der Ideen". I знов блиск дуже мудрої думки в туманi пустих слiв: зазначено роль несвiдомого в артистичнiй творчостi, та, приплутавши сюди мiстичнi "iдеї", замiсть конкретних вражень i психiчних образiв, попсовано всю рiч. I остаточно не сказано нiчогiсiнько, бо не в тiм рiч, щоб висловляти iдеї чи образи - все одно, свiдомо чи несвiдомо, а в тiм рiч, як висловлюється їх; анi сам факт висловлювання, анi змiст висловлюваних iдей не чинить краси; по самiй Кантовiй дефiнiцiї, краси треба шукати в формi, в тiм, як висловлено, як узмисловлено тi iдеї, а про се Кант не говорить нiчого ближче. Навпаки, своїм застереженням, що артистична краса "вiд форми йде до змiсту", Кант i зовсiм загородив собi i своїм наслiдникам стежку до лiпшого зрозумiння сеї справи, бо заставив їх шукати краси в змiстi, значить, судити змiст артистичних творiв пiсля формулой i шаблонiв, придуманих для дефiнiцiї краси. А се значило бiльше-менше те саме, як коли би хто взявся мiряти воду лiктем, а сукно квартою.