Іван Нечуй-Левицький - Старосвітські батюшки та матушки Повість-хроніка

- Коли ж коти вночі геть чисто поз'їдали глечики й один перекинули; дірка в пригребиці вже з місяць незароблена, - сказала Килина.

- Бодай ті коти вищезли й повиздихали. Біжи на місто до жида та зараз, зараз достань вершечків, - тихо сказала Балабушиха.

Килина оббігала половину жидівських хат, доки знайшла вершечків до кофію.

В залі гості зашаруділи ногами, зашелестіли сукнями.

- Візьму я папіросу, - буде більше шику, - сказала Балабушиха. І, взявши в зуби папіросу, вона тихо-тихо поволокла довгий чорний шлейф у залу. Тільки що вона перецілувалась з дамами, в залу дрібненькою ходою, неначе вкотилась на коліщатах, вбігла Настя, зробила граціозний загальний поклін і поцілувалась з дамами. До неї підступив Густав і подав їй букет. Настя вигнула талію, як мазана кицька вигинає спинку, й взяла букет. Герман подав букет Балабушисі. Вона осміхнулась і неначе помолодшала. Букети були складені з чудових оргиній, астр та левкоїв. На боках букетів були викладені з білих дрібненьких квіточок початкові букви ймення й фамілії Насті й Балабушихи. Настя примітила ті букви, кинула карими очима на Густава, і в неї почервоніли не тільки щоки й лоб, але навіть кінчики вух.

- Ограбували ви свій квітник на букети, - сказала Балабушиха, попросивши гостей сісти й скоса поглядаючи на чистенькі, але простенькі костюми на німкенях.

- В нас дуже квіток. Ми всі любимо квіток, - сказала директорша.

- Я сам копаю, сію й саджу цілу весну, - сказав Густав.

- І я так само: ціле літо поливаю сама й полю, - сказала Настя.

Вона любила тільки рвати квітки та робити букети, але зроду їх не садила й не полола.

Настя поклала букети на фортеп'яні. По залі пішли тонкі пахощі од резеди та левкоїв.

- А ваш муж здоровий? - спитала Балабушиха в директорші.

- Мус здоровий, здоровий! Вже погнали пастись в траву, - сказала директорша, змішавши мужа з конем, котрий звався Мусом і котрий і справді недавно трохи не здох.

Герман і Густав зареготались і переложили матері Балабушині слова по-німецькій. Директорша й собі зареготалась.

- Гарний у вас фортеп'ян, - сказав Густав.

- Фортеп'ян не поганий, та з мене не велика музикантша. Я поганенько граю, хоч дуже люблю музику, - сказала Настя.

Густав одслонив віко фортеп'яна й взяв кілька акордів.

- Сідайте та заграйте без церемонії! - припрошувала Балабушиха.

Густав сів і заграв якогось простенького вальса. Директорша й Амалія похвалили фортеп'ян. Настя попросила Амалію пограти. Амалія опиналась, трошки зачервонілась і несміливо програла якусь п'єску, ледве доторкаючись пальцями до клавішів. Паничі попросили Настю заграти. Настя й собі довгенько опиналась, церемонилась, одначе сіла й непогано заграла варіацію. Молоді грались фортеп'яном, неначе цяцькою.

- Мосьє Шмідт, сідайте, та заграємо в чотири руки, - сказала Настя, обертаючись до Густава. - Я буду грати польку, а ви будете мені акомпанувати. Я вам покажу акорди.

Полька вийшла в чотири руки дуже ефектна й голосна. Амалія присіла коло фортеп'яна поруч з Настею. За ними стояв Герман. Балабушиха задивилась на чудову купку молодих голів і Густава та Насті, котрі виглядали з-за цілої гори квіток, покладених на фортеп'яні. Молоді голови, рум'яні щоки та губи змагались красою з свіжими розкішними квітками букетів.

- Мадам Шмідтова, гляньте, яка чудова купка за фортеп'яном! Одні букети квіток на фортеп'яні, другі за фортеп'яном. Букети, панни й паничі! Чи є що краще на світі?

Мадам Шмідтова глянула байдужними очима на групу й сентиментально зітхнула, піднявши очі вгору.

- От чудова група! Я б вишила її на подушці гарусом, - сказала Балабушиха. - Правда, була б чудова подушка?

- Ой мій боже! - знов солоденьким голосом промовила Шмідтова й закотила очі під лоб, хоч не добре зрозуміла Балабушині слова.

"Гарного зятя буду мати, - подумала Балабушиха. - Колись приїду до дочки в гості та хоч надивлюся на його, коч обійму, а може, коли й поцілуюсь по праву матері".

Килина принесла кофій. Вершечки тхнули цвілим жидівським льохом. Директорша й Амалія пили кофій і трохи поскривлялись. Балабушиха примітила ті гримаси й почала заговорювати.

- Чогось в наших корів погане молоко. Якийсь такий негарний дух од його. Навіть масло з їх чимсь одгониться. Чи не нараяли б ви мені, мадам Шмідтова, де-небудь купити корову?

- Може, ваші корови пасут на гіркий траві: є такий гіркий трава, дуже смердить, і як той смердячий трава ззіст корову, то й молоко буде смердит, - казала директорша.