Iван Нечуй-Левицький - Хмари

Тим часом ректор справдi пойняв вiри Воздвиженському i, закликавши до себе, почав намовлять його постригтись в чепцi.

- Не можу, - одмагався Воздвиженський, - бо маю вже наречену. Вона дочка одного київського протоєрея.

Воздвиженський дурив ректора. Вiн, правда, був знайомий з дочками того протоєрея, але жениться там не думав, бо протоєрей був небагатий. Зате ж вiн був земляк i товариш ректорiв по школах.

- Ви зробили вибiр непоганий, хоч i не хочете своєю власною особою пiддержувать руської церкви в санi ченця.

- Я насмiлююсь просить, щоб мене зоставили в Києвi, - просив Воздвиженський.

- Добре, - промовив ректор, роздумуючи. Воздвиженський вийшов од ректора зовсiм спокiйний. йому треба було тiльки трохи пограть комедiю, частiше ходити до ректорового товариша i вдавать з себе жениха його старшої дочки. Всi заговорили, що вiн на їй жениться. I вiн справдi посватав й заручивсь там. Сухобрус дуже стривожився, почувши про сватання Воздвиженського, а Марта трохи не зомлiла. Швидко Воздвиженський довiдався, що його не тiльки зоставили в Києвi, але навiть професором в академiї, разом з Дашковичем та ще з одним студентом. Як тiльки його зовсiм затвердили на мiсцi, вiн i покинув увиваться коло дочки протоєрея.

А тим часом про сватання Воздвиженського на протоєреївнi вже усi говорили. Протоєрей запросив вже до себе родичiв на весiлля з Калузької губернiї. Сама наречена, його дочка, вже налагодила все до вiнця. Протоєрей закупив багацько вина й усяких наїдкiв, пошив дочцi виправу. Коли рознеслась чутка, що Воздвиженський вже заручився, що вiн вже давно має собi молоду. I Протоєрей, його дочка, i ректор, i все начальство тiльки пороззявляли роти з того дива, почувши про заручини Воздвиженського з Сухобрусiвною!

Воздвиженський, побачивши, що вже сталось, як йому бажалось, що дорога в життi послалася перед ним так, як його думка того хотiла, просто покинув протоєрєївну i, не сказавши й слова Дашковичевi, побiг раз раненько до Сухобруса.

Сухобрус пив чай з своїми дочками й тiльки що збирався йти до магазину. Несподiваний прихiд Воздвиженського дуже вдивив батька й дочок: вони вже чули про його сватання.

- Добридень вам, Сидоре Петровичу! - промовив Воздвиженський i кинувся обнiмати й цiлувать старого.

- Доброго здоров'я вам, Степане Ивановичу! - обiзвався знехотя Сухобрус, ледве одповiдаючи на його цiлування.

Воздвиженський подав руку паннам. Марта й Степанида сидiли мовчки, ледве привiтались до його. Марта дивилась у свiй чай; її чорнi брови дуже насупились над стаканом, стали навислими, як чорнi хмари. Степанида ледве осмiхалась i копилила свої тонкi губи.

- Давно я був у вас в гостях! - промовив Воздвиженський.

- Давно! - знехотя промовив Сухобрус i замовк, прийнявши академiчну позу i дивлячись на швидку пару, що вискакувала з-пiд покришки самовара.

Марта колотила ложечкою чай, у котрому вже давно не було й грудочки сахару i котрий був холодний, як вода.

- Ваш чай, Марто Сидорiвно, зовсiм прохолоне, - зачiпав її панич.

- Нiчого - те! Я люблю холодний чай, тiльки не люблю холодних людей.

Такий прямий i рiзкий одвiт дуже вдивив i засмутив Воздвиженського. Вiн бачив її завжди тиху, спокiйну, добру i вгадував, що причиною того була обида. А Марта усе колотила чай i ледве мочила ложечкою губи. Її великi очi були повнi слiз. Вона була сердита i ледве здержувала себе. Не стiльки гiрка кривда, як злiсть налила її очi сльозами.

- В мене було такого дiла! Так багато дiла! Я оце скiнчив вдатно екзамени, мене зоставили бакалавром при академiї. Вибачайте менi, що я так нечасто навiдувався до вас! - просив Воздвиженський, i в його голосi й справдi почулась м'якiсть i жалiбнiсть.

- До нас то й не було часу, а як до кого iншого, то й час знайшовсь, - промовив Сухобрус, дивлячись у вiкно проз Воздвиженського голову.

- От як Дашкович, то й дiло робив, i нас не забував, - промовила Степанида.

Воздвиженський бачив, що хазяїн i дочки такi холоднi, неначе їх хто пообкладав кригою. Одначе йому не стало совiсно анiтрошки! Його великi сiрi очi так само дивились смiливо. Вiн просто мiркував, як купець у крамницi перед покупцями, з котрого боку пристать i як почати рiч, так почать, щоб усе дiло загарбать в свої руки з прибиллю, щоб нiчого не втратить.

А Марта все сидiла непорушне та колотила холодний чай. Здавалось, що вона думала його колотить, доки Воздвиженський не вийде з хати або поки не переговорить про заручини, її лице було блiде, брови й губи, трохи втягнутi, виявляли велику енергiю. Вона не змогла, не зумiла здержать злостi, i сльози закапали з очей.