Iван Нечуй-Левицький - На кожум

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корнiївно, що iнше.

Г о р п и н а. Я що iнше? А що ж я таке? Га? Хiба не знаємо, якi великi пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури i хлiб з того їв. Я торгую яблуками i хлiб з того їм, i нiкого не боюсь, i докажу на всi Кожум'яки, що нiкого не боюсь, навiть вашої великорозумної Євфросини. (Присiкується до Рябка i б'є кулак об кулак.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступається й хреститься.)

Г о р п и н а. Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене нема на головi чортячих рогiв.

С и д i р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав пiд ваш очiпок? А може, й є?

Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I годi, сестро, годi. Хiба ж ти не знаєш, що мiй старий вередує?

Г о р п и н а. Скубла вас жiнка, та чортзна по-колишньому.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує. (Приспiвує.)

Г о р п и н а (приспiвує). Шеретує, обернеться й поцiлує. Таке лиш по чарцi! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге! тут як почав вигадувати на мене, що…

С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокiї Корнiївнi.) Нiяк не вдержить свого язика! Ще й дочцi розкаже. Ой, якi ж слизькi язики у тих жiнок: в однiєї гострий як бритва, а у другої слиз-ький: так i лiзе сам з рота. (Показує.)

Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твiй чоловiк вигадував!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!

Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку вiддати замiж. Перебирали усi Кожум'яки, та й не знайшли нi одного панича дочцi до пари.

Г о р п и н а. Куди ж пак! Тисячi та сотнi нiколи в дiвках не посивiють. Не бiйся! Повиходять швиденько. От уже нам, бiдним, зовсiм друге дiло, хоч моя Оленка красуня не то що на всi Кожум'яки, а може, й на ввесь Київ.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна i вчена, як баришня, то нiгде правди дiти, хоч, може, матерi не приходиться своєї дочки хвалити.

Г о р п и н а. Тiльки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хатi, то я б їй патли обскубла.

Дзвонять до церкви.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечернi дзвонять? Пiду ж я поможу дяковi спiвати. (Встає.)

Г о р п и н а. Вже таки й поможете дяковi. Сiдайте ж та лучче побалакаємо. Нехай там сам дяк курникає.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я оце все про свою дочку. Вже б, здається, i час замiж, та все якiсь недоладнi люди трапляються: то негарнi, то без грошей, хоч i гарнi, то не дуже розумнi. ЗоВ с i.м не до пари моїй Євфросинi.

Г о р п и н а. О, Євфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тiтка.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Тут, сестро, почав до нас ходити один молодий панич, та не скажу, як звуть.

Г о р п и н а. Про мене, не кажи. Менi не йти за його замiж.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й до того розумний. Як почне говорити з Євфросиною, та так говорить розумно, що я слухаю, слухаю i нiчогiсiнько не розберу. От уже вдався розумний, як наша Євфросина.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей: вiн знається не тiльки з семiнарськими басами, але навiть з митрополичими.

Г о р п й н а. Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Не скажу, нехай кортить.

Знов дзвонять до церкви.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдруге дзвонять! Їй-богу, втеряю вечерню. (Бере шапку i йде. Горпина його доганяє й тягне до стола.)

Г о р п и н а. I годi вам, годi. От уже наспiваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що вiн спiває.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра табака, якась не проста, заморська, то вiн бiжить нюхнути з дякової табатирки.

Г о р п и н а. Знайшов добро. Сiдайте-бо та побалакаємо, та вип'ємо по чарцi. (Тягне його й садовить.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ото дав господь ручки! Аж мої кiстки трiщать.

Г о р п и н а. Химко!

Входить Химка.

Т i с а м i й Х и м к а.

Г о р п и н а. Побiжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть хазяїновi на один нюх табаки.

Х и м к а. Чого? Табаки? Хiба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бiгала, та ще й до церкви! Вже цi тiтка вигадають! (Виходить.)

Т i с а м i без Химки i Є в ф р о с и н а.