Iван Нечуй-Левицький - На кожум

С и д i р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! I я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а.I що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице,)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рiвнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, i в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старiсть i той, що був, не знаю, де дiвся.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тiльки кажу, що Євфросина далеко розумнiша од тебе.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Авжеж розумнiшої од неї нема на всi Кожум'яки i на всю Глибочицю; тiльки вона якась гостра, палка, як огонь.

С и д i р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то вiн у неї, як млинове колесо, тiльки дрррр… Меле разом i шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком… Так ним м'яла, i як ми бралися.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене i нiс, як у чорногуза, i язик, як колода, i розум десь дiвся?

С и д i р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба… бо полюбив тебе, моя старенька.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справдi штука!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здурiє. I я, мабуть, тодi…

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i без'язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жiнка?

С и д i р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не кажи Горпинi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р п и н а.

Г о р п и н а вбiгає в хату з порожнiм кошиком на руцi.

Г о р п и н а. Добривечiр вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик i розлягається на стiльцi.) Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка та ковтну чарку горiлки.

С и д i р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.

Г о р п и н а. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум'яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!

С и д i р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас величати.

Г о р п и н а. Чули ми вже цiєї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи самовар!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч,

Г о р п и н а й Х и м к а.

Х и м к а (виглядає з пекарнi в дверi). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нiчого не помагає.

Г о р п и н а. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнiв горiлка?

Х и м к а. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.

Г о р п и на. То ке сюди на стiл цiлий шинк.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл з шинком.

Х и м к а. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р п и н а.

Г о р п и н а. Потривай, Химко, побалакаємо!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не кричiть так здорово, Горпино Корнiївно!

Г о р п и н а. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той iндик перед смертю?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Явдохо… Знайшла Явдоху! Скажiть iще Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.

Г о р п и н а. Є в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибi їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тiтка перекупка! Свiй хлiб їм, не крадений.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Воно, бач, сестро, не те.

Г о р п и н а. Не те; а чоловiка скубеш за чуприну, як i я свого покiйного Скавику скубла. Ви своїй Євфро-синi не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так коверзувала, то я б їй, псяюсi, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам'ятала б до нових вiникiв.