Іван Нечуй-Левицький - Навіжена

- Не думайте, Антоне Дем'яновичу, що я зовсім не мала думки видати за вас Марусю. Не подумайте собі, що я вередувала, морочила вас обох. Борони боже! Я людина не лиха, я не егоїстка. Я мати для своє! дочки, але я передніше за все лібералка, сьогочасна людина. В мене передніше за все критика людей, критика… як бо ти, Марусю, любиш промовляти?

- Критика принципів,- тихо обізвалась Маруся.

- Критика принципів, критика вчинків, усяких помилок та хиб, критика та ще критика! Я не маю й думки ганити вас, але я нічого не роблю на галай - на балай, не поміркувавши гаразд! Я не люблю ходити навпомацки або манівцями; нічого не люблю робити навмання. І я держусь сучасних принципів. Тим-то я вас трохи, може, й помордувала. Це вже моя провина, навіть моє проступство перед вами. Але за це вибачайте мені. Будьте ж щасливі на увесь свій вік. Весілля, про мене, хоч і зараз.

Вона знов поцілувала Марусю й Ломицького.

- І море слухає ваші розумні слова,- обізвався Ломицький,- дивіться, як воно вгамувалось та втихомирилось!

- Якраз так, як моя душа теперечки,- сказала щаслива Маруся.

- І моя!- додала, з запалом Марта Кирилівна, ще й рукою махнула до неба.

Марта Кирилівна написала одповідь до Бичковського; вона дякувала йому за те, що він не забув за неї й до сього часу, і згоджувалась вийти за його заміж. Тепер вона написала йому другий лист. Вона подавала йому звістку, що видає Марусю заміж за Ломицького і що Ломицький, як молодий хлопець та ще й ідеаліст - по саму шию в ідеалізмі, не схотів брати за Марусею приданого ані шага! «Усі мої гроші, усі десять тисяч зостались в моїх руках і підуть на придане мені». Так скінчила свій лист Марта Кирилівна. «Житимемо вдвох в теплі та в добрі хоч теперечки, коли не довелося нам вкупі жити передніше, тоді… Приїжджайте на весілля моєї дочки в Кишинев. Я вас ждатиму. Весілля буде тихе, не бучне, не гойне, не людне, сучасне: ми востаннє тоді порадимось удвох і про наше весілля…»

Тим часом тихенько од дочки Марта Кирилівна поїхала до Одеса і звеліла собі пошити нову ефектовну сукню, таку що ой-ой-ой! Їй заманулось показати себе Бичковському в усій своїй красі,-свіжою, а не збляклою півонією, і без шашлів та жодної червоточини.,.

Аж через тиждень Марта Кирилівна Каралаєва довідалась в Одесі, що її сукня вже пошита. Вона оповістила Марусі та Ломицькому, що вже час би хоч і їхати в Кишинев на вінчання. Вона запросила на весілля і Бородавкіна з жінкою та його сестру Христину Степанівну. До Бичковського вона написала ще один дуже довгий лист на дорогому папері з романтичними прикрасами та малюнками, щоб він доконче прибув на весілля її дочки.

Рушили з Одеса усі разом вранішнім поїздом. Сіли усі в один вагон. Ранок був ясний, погожий, не дуже душний. Усім було радісно на серці. Марта Кирилівна зовсім забулась і про свою недоплетену панчоху і була веселіша од усіх. Бородавкін смішив усіх, розказував українські анекдоти, котрі так і сипались з його язика, неначе насіння з торби. От поїзд вилинув на широкі степи. Повіяв степовий вітер, повіяло чистим здоровим повітрям. Майнули в вікнах отари овець на степу, череди, високі ожереди сіна, що синіли десь далеко на роздоллі. Засиніли довгі смуги толоки, вкриті синіми та фіолетовими квітками, неначе застелені синьо-фіолетовими шматками сукна. Опалений сонцем степ жовтів збляклою й посохлою травою, що вже половіла, як перестигле жито. Посохла жовта трава лисніла на сонці, неначе вода в широкім ставу.

Маруся сиділа і дивилась в вікно на широкий степ, її змучене, помарніле лице скинулось на лице людини, що видержала важку хоробу, якимсь чудом випручалась з рук смерті, одужала і тільки що встала з ліжка. Тільки позір її ясних очей знов зайнявсь живим огнем.

Вже пізненько прибув поїзд до Кишинева. Ломицький знав, що стара Каралаєва тепер думає зовсім не про весілля своєї дочки, а про свого Бичковського, знав, що усей весільний клопіт впаде на Марусю. Він попросив Бородавкіна та Христину поклопотатись про усе, закупити закупки: усякі закуски, напої та наїдки для весілля. Бородавкін взявся за це діло з великою охотою. Це була одна з його розривок та забавок. Де тільки в Кишиневі справляли великий товариський обід, в педагогічному чи земському товаристві, то доконче просили Бородавкіна порядкувати і пеклюватись. Бородавкін знав, де можна дістати найлуччих вин, найдобрішого шампанського, найсмачнішого пива, найсмачніших закусок; знав, де продаються годовані індики, поросята, годовані молоком телята,- і під його доглядом та загадом завсігди обід виходив навдивовижу добрий.