Джеймс Джойс - Улісc

Чом він не довів цих обчислень до точнішого результату?

Тому що скількись часу тому, 1886 року, займаючись дослідженнями квадратури круга, він довідався про існування числа, вираховуваного з відносним ступенем точности до такої величини й зі стількома знаками, скажімо, 9-го степеня 9-го степеня дев’яти, що по отриманню результату потрібні були б 33 томи дрібного друку, по 1000 сторінок у кожному, незліченна безліч дестей і стосів індійського паперу, аби там умістилася вся ця нескінченна оповідь цифр, одиниць, десятків, сотень, тисяч, десятків тисяч, сотень тисяч, мільйонів, десятків мільйонів, сотень мільйонів, мільярдів, причому ядро туманности кожного знака в кожному ряду таїть потенційну можливість зведення в будь-котрий степінь будь-котрого з його степенів, аж до найвищого кінетичного розвитку.

Чи вважав він легшою проблему заселення планет і їхніх супутників якою-небудь расою, певним видом, і можливости суспільного й морального спасіння тієї раси якимось спасителем?

Тут він добачав трудність іншого плану. Знаючи, що людський організм, здатний за нормальних умов витримувати атмосферний тиск у 19 тонн {898} , при підніманні в земній атмосфері на значну висоту починає, з наближенням до демаркаційної лінії між тропосферою та стратосферою, страждати, в арифметичній прогресії за інтенсивністю, від носової кровотечі, запаморочення голови й утруднености дихання, він, ставлячи згадану проблему, висловив, як робочу гіпотезу, неможливість якої неможливо довести, що раса з кращою адаптованістю і з іншою анатомічною будовою своїх громадян могла б якимось особливим чином існувати і в марсіанських, меркуріанських, венеріанських, юпітеріанських чи ураніанських достатніх та еквівалентних умовах, хоча людство у своєму апогеї, складаючися з істот, створених у різних формах і з остаточно усталеними відмінностями, а в кінцевому підсумку подібних одне одному та всій цілості, запевне лишилося б і там, як і тут, незмінно й невиправно прикипілим до марноти, марноти марнот і всякої марноти.

А проблема можливости спокути?

Менший засновок доведено більшим.

Які різні особливості сузір’їв були послідовно розглянуті?

Різні кольори, що свідчать про різні стадії життя (білий, жовтий, червоний, темно-червоний, багряний); їхнього ступеня яскравости; їхньої величини (доступні оку аж до 7-мої включно); їхнього розташування; зірка Візничого; Вальсингамів шлях {899} ; Давидова колісниця; кільця-пояси Сатурна; згущування спіральних туманностей у сонця; взаємозалежні обертання подвійних сонць; незалежні одночасні відкриття Галілея, Симона Маріуса, П’яцці, Левер’є, Гершеля, Галле; систематизації, що їх намагалися запровадити Боде й Кеплер відносно кубів відстаней і квадратів періодів; майже нескінченна стискуваність волохатих комет і їхніх протяглих еліптичних орбіт приходів і відходів, від перигелію до афелію; зоряне походження метеоритів; лівійські повені на Марсі близько часу народження молодшого зі звіздарів; щорічні метеоритні дощі близько дня Св. Лаврентія (мученика, 10 серпня); щомісячне явище, відоме як молодик зі старим місяцем на руках; гаданий вплив тіл небесних на людські тіла; явище зірки (1-ї величини) надзвичайної яскравости, яка палала і вночі, і вдень (нового сонця, що спалахнуло, породжене зіткненням і злиттям двох погаслих екс-сонць, унаслідок чого сталося розпікання) близько часу народин Вільяма Шекспіра, над дельтою сузір’я Кассіопеї, яке не заходить ніколи, та зірки (2-ї величини) аналогічного походження, але не такої сліпучої яскравости, яка була з’явилася і щезла в сузір’ї Корони близько часу народин Леопольда Блума, а ще інших зірок (здогадно) аналогічного походження, котрі (реально чи здогадно) були з’явилися і зникли в сузір’ї Андромеди близько часу народин Стівена Дедала, і в сузір’ї Візничого через кілька років після народження й смерти Рудольфа Блума-молодшого, і в інших сузір’ях перед народженнями чи смертями (чи після народжень та смертей) інших людей; супутні феномени затемнень, місячних і сонячних, від закриття диска світила до нової його появи, вщухання вітру, замовкання крилатих істот, появи нічних і сутінкових тварин, зникання тіней, нещезання пекельного вогню, чорноти вод земних, блідости на людських обличчях.

Його (Блума) логічний висновок, коли він зважив питання та врахував можливість похибки?

Що це не було ні небодревом, ні небогротом, ні небозвіром, ні неболюдиною. Що то була Утопія, адже немає жодного відомого способу сягнути від відомого до невідомого; нескінченність, яку з однаковим успіхом можна вважати й скінченною за допомогою гаданого-ймовірного поручпокладення одного чи й більше тіл як однакової, так і різної величини; рухливість ілюзорних форм, що знерухоміли в просторі й знову зарухоміли у повітрі; минуле, котре, можливо, перестало існувати як теперішнє ще до того, як його майбутні глядачі вступили до свого нинішнього існування.