Джеймс Джойс - Улісc

Тож він вірив, що людське життя, завдяки усуненню цих обставин, було б спроможне на нескінченне поліпшення?

Залишалися ще, як невід’ємна частина людського цілого, обставини родові, визначувані законами природи, які відмінні від людських: необхідність руйнувати заради добування харчу; болісний характер граничних актів індивідуального існування, агоній народження й смерти; періодичні менструації у самиць приматів і (зокрема) в людини, котрі відбуваються протягом усього періоду від досягнення статевої зрілости й до менопаузи; неминучі жертви на морі, в шахтах, на фабриках; окремі вкрай болісні хвороби та пов’язані з ними хірургічні операції; вроджене слабоумство, спадкова злочинність, спустошливі епідемії; катастрофічні катаклізми, що вселяють вічний жах у свідомість людини; сейсмічні потрясіння з епіцентрами в густонаселених районах — і, нарешті, саме життєве зростання, процес конвульсивних метаморфоз від дитинства, через зрілість, до розпаду.

Чому він припинив спекуляції на цю тему?

Тому що замінити небажані феномени, що заслуговують на усунення, іншими явищами, більш бажаними, було завданням для якогось вищого інтелекту.

Чи поділяв Стівен його занепадницький настрій?

Він стверджував свою власну значущість як свідомої й раціональної істоти, що шляхом силогізмів просувається від відомого до невідомого, та як свідомого й раціонального реагента між мікро- й макрокосмом, нескасовно зведеними над невизначеністю порожнечі.

Чи сприйняв Блум це твердження?

Не словесно. Лиш по суті.

Що втішало його у неповноті його сприйняття?

Те, що він, як громадянин компетентний, хоч і знеключений, енергійно просунувся від невідомого до відомого через невизначеність пустки.

В якому порядку послідовности і з яким супровідним церемоніалом здійснено вихід із оселі рабства в пустелю пробування?

Співаючи secreto [445]який пам’ятний псальм?

113-й, modus peregrinus: In exitu Israel de Egypto: Domus Jacob de populo barbaro [446].

Що вчинив кожен із них біля врат виходу?

Блум поставив свічника на підлогу. Стівен надягнув капелюха на голову.

Для якої істоти послужили врата виходу вратами входу?

Для кота.

Яке видовище розверзлося перед ними, коли вони, попереду господар, гість позаду, з’явилися німуючи, подвійно темні, з темряви коридором, із задвірків оселі — в сутінь саду?

Зірок небодрево, рясно всіяне вологими нічного туркусу плодами.

З якими медитаціями вчинив Блум демонстрацію розмаїтих сузір’їв своєму супутцеві?

З медитаціями про еволюцію дедалі більшого масштабу: про місяця, невидимого на початку лунарного місяця, коли він близький до перигею; про незгущений Божий Шлях, нескінченний, ситоподібний, мерехтливий і видимий за денного світла {897} для спостерігача, схованого в нижньому кінці циліндричної вертикальної шахти завглибшки 5 000 футів, спрямованої від поверхні до центру землі; про Сіріуса (альфу Великого Пса) на відстані 10 світлових років (57 000 000 000 000 миль) і об’ємом у 900 разів більшого за нашу планету; про Арктура; про прецесію рівнодень; про Оріона з його поясом, і шестірним сонцем тета , й туманністю, здатною вмістити 100 наших сонячних систем; про зорі вмирущі й про зорі нові, що народжуються, як ота Нова 1901 року; про нашу систему, що мчить до сузір’я Геркулеса; про паралакс або паралактичне зміщення так званих нерухомих зірок, що насправді перебувають у постійному русі від незмірно віддалених проминулих епох до нескінченно віддаленого майбутнього, у порівнянні з якими відпущений людині строк — сімдесят літ — становить відтинок нескінченно малої короткотривалости.

Чи були у нього медитації зворотного порядку, про інволюції все менших масштабів?

Про геологічні епохи, закарбовані верствами земної кори; про міріади крихітних ентомологічних органічних існувань, що криються в порожнечах землі, під зсунутими валунами, у вуликах та курганах, про мікроорганізми, мікроби, бактерії, бацили, сперматозоїди; про незліченні трильйони мільярдів мільйонів непомітних молекул, утримуваних силами міжмолекулярного зчеплення в єдиній шпильковій головці; про цілий всесвіт сироватки людської крови з її сузір’ями червоних і білих тілець, які самі є цілими всесвітами порожнього простору з сузір’ями інших тіл, де кожне з них, своєю чергою, є цілим усесвітом зі своїх ділимих складових тіл, з яких кожне, знов-таки, ділиться на складові, так що ділене й дільник знай діляться й діляться, не сягаючи остаточного поділу, аж поки, якщо продовжувати процес досить довго, ніде й ніколи нічого не досягатиметься.