Джеймс Джойс - Улісc

Вислухавши це повідомлення без якогось помітного інтересу, пан Блум спрямував неуважливий погляд у напрямі землечерпалки, котра, тішачись уславленим ім’ям «Еблана», стояла пришвартована біля Митної набережної і, вельми схоже, потребувала ремонту, по чому зазначив ухильно:

— Всяк має, як то кажуть, свій талан чи безталання. Оце, як ви про нього сказали, мені й пригадалося його обличчя. Однак, відклавши це поки-що на потім, скажіть, з якою сумою ви розлучилися, — поцікавився він, — якщо тільки я не надто допитливий?

— Із півкроною, — відказав Стівен. — Гадаю, це для нього справжня життєва потреба, він навіть нічліг не годен оплатити.

— Потреба! — луною повторив пан Блум, ніскілечки, втім, не здивувавшись почутому. — Я цілком цьому вірю і навіть ручуся, що та потреба в нього невтоленна і постійна. Кожному по потребі й кожному по труду. Одначе якщо узагальнити цю тему, то де ж, — додав він з усмішкою, — ви сам збираєтеся ночувати? Пішки йти до Сендикоува годі й думати. І навіть якщо ви це втнете, вам не втрапити досередини після того, що сталося на станції Вестленд-Роу. Тільки даремно намучитеся. Я зовсім не збираюсь брати на себе смілість щось вам рекомендувати, але все-таки: навіщо ви покинули батьківський дім?

— Щоб шукати нещасть собі на голову, — була Стівенова відповідь.

— Зовсім недавно я бачився з вашим шанованим батечком, — дипломатично провадив пан Блум. — Власне, сьогодні, чи, коли точніше, уже вчора. Де він мешкає нині? З розмови з ним я зрозумів, що він десь переїхав.

— Гадаю, він десь у Дубліні, — незворушно відповів Стівен. — А що?

— Він чоловік, обдарований у багатьох царинах, — відгукнувся пан Блум про Дедала Старшого, — а що вже оповідач! Уроджений, незрівнянний. Він дуже пишається вами, на що є всі підстави. Може, ви б усе-таки повернулися? — зважився він підказати, згадуючи вельми неприємну сцену на станції Вестленд-Роу, коли неозброєним оком видно було, що ті двоє, себто Мулліган і його приятель, англійський турист, перехитрувавши урешті-решт свого третього товариша, безсовісно намагаються втекти від Стівена у вокзальній штовханині, от ніби весь той триклятий вокзал є їхня власність.

Одначе відповіді на цю пропозицію не дістав, бо вся увага Стівенової свідомости зосередилася на відтворенні картини домашнього вогнища, яким він його бачив востаннє: сестричка Діллі з розпущеними косами сидить біля плити, чекаючи, поки у вкритому верствою кіптяви чайнику звариться якесь слабеньке тринідадське какао, і вони вдвох, забіливши це вівсяним відваром замість молока, вивершать таким напоєм свою трапезу з п’ятничних оселедців, по пенні пара, тоді як Меггі, Буді та Кейті отримали додатково по яйцю, а кіт біля кошика з білизною пожирає на аркуші брунатного паперу асорті з риб’ячих голів, кісточок і яєчної шкаралупи на виконання третього церковного припису постувати й утримуватися у зазначені дні, адже був саме день посту, а може, день утримування, одне слово, десь щось таке.

— Ні, — повторив тим часом пан Блум, — особисто я (коли б я був на вашому місці) не дуже покладався б на вашого веселого приятеля й затятого гумориста, доктора Муллігана, — не довіряв би йому ні як навчителю, ні як філософу, ні як другові. Цей свого шматка ніде не проґавить, хоча схоже, він ніколи не тямив, як шкідливо не мати регулярного харчування. Ви, звісно, не завважили стільки, скільки укмітив я, але нітрохи не здивуюсь, коли з’ясується, що вам у питво підмішали пучку тютюну чи якогось наркотику — з певною таємною метою.

Втім, з усіх відомостей, які до нього доходили, випливало, що доктор Мулліган вельми різнобічна людина, чий кругозір зовсім не обмежується самою лиш медициною; у своїй справі він швидко висувається в перше коло і, якщо чутки не брешуть, розраховує в недалекому прийдешньому здобути багату практику як модний лікар із солідною гонорарною ставкою, а ще ж на додаток до цього професійного статусу й те, що він урятував потопельника від певної смерти за допомогою штучного дихання та, як це називають, першої допомоги десь чи то в Скериз, чи в Малагайді, й це, слід визнати, стало найвідважнішим учинком, гідним найвищих похвал, отож, признатися чесно, пан Блум зовсім не міг собі уявити, які причини за цим криються: хіба що звести все на рахунок якоїсь злостивости а чи просто звичайних ревнощів.

— Хіба що все зводиться до одного, а саме: що він, як це називають, краде ваші ідеї, — зважився він висловити власну думку.