Джеймс Джойс - Улісc

ТОМ РОЧФОРД (прикладає руку до грудей і кланяється) : Рувим Дж. Ставлю флорин, що знайду його. (Уважно роздивляється люк поглядом, сповненим рішучости) . Ну, тепер моя черга. Гайда за мною в Карлоу.

Робить відчайдушний стрибок і щезає у люку. Два диски в колонках, похитавшися, показують два круглі ока нулів. Усе зникає. Блум чвалає далі. Зупиняється перед освітленим будинком, дослухається. Поцілунки, які вихоплюються із своїх хатинок, витають навколо нього, щебечуть, тьохкають, висвистують.

ПОЦІЛУНКИ (щебечуть) : Лео! (Цвірінькають.) Любий, милий, солодкий, смачний для Лео! (Воркують.) Цьом-цьом! Мур-мур! (Щебечуть.) Цінь-цінь, Дінь-дінь, Сунь-сюди, Лео-лінь, О, Лео! (Вони пурхають, сідають на його одяг, кольорові блищики, невагомі іскорки.)

БЛУМ: Саме для чоловіка. Сумна музика. Церковна музика. Може тут.

Зоя Гіггінс, молода лярвочка в сапфіровій вузенькій спідничці з трьома бронзовими пряжками, на шиї вузький оксамитовий комірчик, киває йому і сходить до нього з ґанку.

ЗОЯ: Ви когось шукаєте? Він там усередині з другом.

БЛУМ: Це заклад місіс Мак?

ЗОЯ: Ні, у нас вісімдесят один, місіс Коген. Буває, підеш далі і знайдеш гірше. Матуся Патинка. (Наче давньому знайомому.) Цієї ночі вона сама трахається з хахалем, він у неї ветеринар, усіх певних конячок підказує та ще й платить за сина в Оксфорді. Робота надтермінова, але сьогодні у неї критичний момент. (З підозрою.) А ви, часом, не його батько?

БЛУМ: Категорично ні!

ЗОЯ: Бо обидва в чорному. Тоді, мабуть, хлопчик хоче трохи розваги?

Його шкіра відчула наближення її пальців. Рука поповзла по лівому стегну.

ЗОЯ: Де твої яєчка?

БЛУМ: Збоку. Дивно, що завжди праворуч. Мабуть, там важче. Мій кравець Мізайєс каже, що це буває в одного з мільйона.

ЗОЯ (враз стривожилася) : У тебе твердий шанкр.

БЛУМ: Навряд.

ЗОЯ: Я ж відчуваю.

Вона стромляє руку в ліву кишеню його штанів і виймає звідти тверду почорнілу зморщену картоплину. Дивиться на неї і на Блума, напіввідкривши рот з вологими губами.

БЛУМ: Це талісман. Оберігає, на щастя.

ЗОЯ: То хай буде для Зої? Хай оберігає мене? За те, що я така добра.

Ховає свій здобуток з неприхованою жадобою собі в кишеню, бере його під руку, притискається, наче до коханого. Він ніяково усміхається. Лунає східна музика, повільно, такт за тактом. Він дивиться у її карі очі, обведені олівцем. Усмішка його теплішає.

ЗОЯ: Впізнаєш мене наступного разу.

БЛУМ (тужливо) : Побачити газель {755} , красу азійських гір та піль, я мріяв уже не раз, та ба!..

Газелі вистрибують, пасуться на гірських схилах. Поблизу видніються озера. А по берегах їх лежать темні тіні кедрових гаїв. Повітря духмяне там від чудодійних пахощів кедрової смоли. Схід палає, сапфірове небо покреслене летом бронзових орлів. А під ним розпросторився жінкоград {756} , оголений і білий, у прохолоді та розкоші. Струмені водограю шепочуться в товаристві дамаських троянд. Величезні троянди шепочуть про пурпурові виноградні грона. І вино сорому, пристрасти й крови наливають таємно і шепочучись .

ЗОЯ (шепочучи, мугикаючи в такт музиці, одаліска усміхається, її губи зволожені мастилом із трояндової настоянки та смальцю) : Шорах ані ввеноввах, бенонт Єршалоім [328].

БЛУМ (приворожений) : Чуючи твою вимову, я гадав, що ти з доброго кореня.

ЗОЯ: А ти хіба не знав, що гадати шкідливо?

Вона любенько бере його вухо своїми золотими пломбованими зубками, дихаючи на нього затхлим часниковим духом. Троянди розступаються, відкриваючи для всіх золоту усипальню царів і їхні тлінні рештки.

БЛУМ (сахається, механічно продовжуючи пестити її праву грудь пласкою долонею.) Ти з Дубліна?

ЗОЯ (спіймала пасмо волосся, що випало з решти, і вплела його докупи) : Бери вище. Я англійка. Курива у тебе, часом, немає?

БЛУМ (править своєї) : Я рідко покурюю, зайчику. Буває сиґару. Дитяча гра. (Сміється.) Можна устами припасти до чогось іншого, а не до смочка з гіркою травичкою.

ЗОЯ: Давай далі. Цілу промову про шкоду.

БЛУМ (у чорному комбінезоні робітника з червоною краваткою-бантом, що майорить на вітрі, у вельветових штанях і капелюсі апаш) : Виправити людство то справа безнадійна. Сер Волтер Ралей {757} привіз нам із Нового Світу цю картоплю і цю траву, перша, коли її споживаєш, убиває інфекції {758} , друга ж труїть слух, зір, серце, пам’ять, волю, розум, — словом, усе. Власне, він привіз отруту на цілі сто років раніше, ніж той, хто, забув його ім’я, привіз нам їжу. Самогубства. Облуда. Всі наші норови. А подивіться на наше громадське життя!