Джеймс Джойс - Улісc

ГОЛОВНИЙ СУДДЯ: Я покладу кінець торгівлі живим товаром і звільню Дублін від цієї злочинної комерції. Далі вже нікуди! (Надягає чорну шапочку . {753} ) Нехай мій заступник звелить, щоб його взяли з лави підсудних і помістили у в’язницю Маунтджой, де він сидітиме стільки часу, скільки буде завгодно його величності, а потім його повісять, і гадаю, ви це влаштуєте в якнайкращий спосіб, бо інакше хай Господь помилує вашу душу. Заберіть його.

Чорна шапочка вже на його голові, з’являється заступник головного судді Довгий Джон Феннінг, курить велику пахучу сиґару.

ДОВГИЙ ДЖОН ФЕННІНГ (Озирає присутніх зизим оком і питає гучним басом) : То хто повісить Юду Іскаріота?

Г. Ромбольд, цирульник, у криваво-червоній шкірянці й фартусі чинбаря та мотком мотузки через плече виходить на ешафот. За поясом у нього кийок із свинцем і поцвяхована палиця. Радісно потирає свої звиклі до тортур руки з надягненими на них кастетами.

РОМБОЛЬД (до головного судді, зі зловісною фамільярністю) : Гаррі-вішальник, ваша величносте, пострах Мерсі. Зашморг на шию — і маю п’ять фунтів. Була б шия, а мотузка знайдеться.

На церкві святого Ґеорґія дзвонять дзвони, поминальний лункий повільний подзвін.

ДЗВОНИ: Тень-бам! Тень-бам!

БЛУМ (у відчаї) : Постривайте. Зупиніться. А чайки. Добре серце. Я бачив. Невинність. Дівчина перед кліткою з мавпами. У зоопарку. Хтиві шимпанзе. (Задихається.) Тазовий басейн. Її дівочий рум’янець скорив мене. (Йому заціпило від хвилювання.) Мене вже тут немає. (Звертається до когось у натовпі.) Гайнсе, можна вас на хвилину? Ви ж мене знаєте. Можете не віддавати мені ті три шилінги. Якщо вам треба ще трохи…

ГАЙНС (холодно) : Я вас бачу вперше.

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ (показує на куток) : Бомба там.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Пекельна машина з годинниковим механізмом.

БЛУМ: Ні-ні. То свинячі ніжки. Я був на похороні.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ (хапається за свій кийок) : Брехун!

Пес-гончак піднімає писок, і він стає сірим цинготним обличчям Педді Дігнема. Він зжер усе. Дихання пса тхне його звичною поживою — дохлятиною. Він виростає до розмірів людини і набуває людської подоби. Шкура такси вже стала темним саваном покійника. Зелене, пронизливо яскраве око налилося кров ’ю. Половина вуха, весь ніс і великі пальці рук з'їдені упирями.

ПЕДДІ ДІГНЕМ (замогильним голосом) : Це правда. Це був мій похорон. Доктор Файнюкейн засвідчив смерть від природних причин, коли я захворів і помер.

Він задирає до місяця спотворене попелясте обличчя і тужливо виє.

БЛУМ (переможно) : Ось, чуєте?

ПЕДДІ ДІГНЕМ: Блуме, я дух Педді Дігнема. Слухай, слухай-но, слухай.

БЛУМ: Це голос Ісава.

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ (хрестячись) : Як це може бути таке?

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: У короткому катехізисі про це нічого не сказано.

ПЕДДІ ДІГНЕМ: Це метемпсихоз. Привиди.

ГОЛОС: Чортзна-що!

ПАДДІ ДІГНЕМ (захоплено) : Досі я працював у штаті містера Дж. Г. Ментона, адвоката, який зазвичай засвідчував присяги та свідчення, контора на Бечелорз-вок, 27. Тепер я небіжчик, гіпертрофія стінки серця. Не пощастило. Дружина, бідолаха, вона й так збавила своє здоров’я. Як вона там тримається? Сховайте від неї ту пляшку хересу. (Озирається навколо.) Лампа. Хочу справити природну потребу. Мій шлунок не сприймає ряжанки.

Нараз з’являється статурна фігура Джона О ’Коннелла, управителя кладовища, в руках у нього в’язка ключів на жалобній стрічці. Поряд із ним отець Трунні, настоятель, товстопузий, кривошиїй, у стихарі, на голові пов’язана шовкова хусточка замість нічного ковпака, сонний, він тримає у руці пучок сплетених стебел маку.

ОТЕЦЬ ТРУННІ (спочатку позіхає, а тоді починає хрипко наче квакати) : Наміне. Джекобс. Вобісквіт [327]. Амінь.

ДЖОН О’КОННЕЛЛ (бере мегафон, і в ньому чути завивання сирени) : Небіжчик Дігнем, Патрик Т.!

ПЕДДІ ДІГНЕМ (здригнувся і нашорошив вуха) : Високі ноти. (Витягається і припадає вухом до землі.) Голос мого хазяїна {754} !

ДЖОН О’КОННЕЛЛ: Похоронне посвідчення U. Р. 85000. Секція 17. Дім Ключів. Дільниця 101.

Падді Дігнем із помітним зусиллям дослухається, міркуючи, хвіст стирчить пістолетом, вуха нашорошені.

ПЕДДІ ДІГНЕМ: Молітеся за упокій душі його.

Він щезає, протиснувшися в підвальний люк, і поли його савану шарудять зачіпаючи долі камінці гравію. Слідом за ним дибає старий гладкий пацюк, черепашачі лапи якого наче ніжки грибів під сірим панцирем. Голос Дігнема долинає з-під землі як приглушений гавкіт. «Дігнем мрець, йому лежати і ніколи не вставати!» Том Рочфорд з червоною краваткою, як у пташки малинівки, в картузі і в бриджах, вискакує із своєї машини з двома колонками.