Джеймс Джойс - Улісc

Ет!

У цей час вони стають за чортів зліші. На виду чорні, як чорт. Моллі часто казала мені, що все здається на тонну вагою. Почухай мені п’ятку. Отак! О, як приємно! Я сам це відчуваю. Добре часом спочити. Чи вадливо тоді мати з ними до діла? Принаймні безпечно. Кисне молоко, лопаються струни. Щось я читав про рослини, що в’януть у саду. Крім того кажуть, якщо у неї в руках в’яне квітка, то вона кокетка. Всі вони кокетки. Гадаю, вона відчула, що я. Коли таке відчуваєш, то часто собі пару стрічаєш. Чи я їй сподобався чи що? На одяг вони дивляться. Завжди впізнають хлопця, що жирує: комірці й манжети. Та півні й леви роблять те ж саме, і олені. Водночас можуть уподобати розв’язану краватку тощо. Штани? А що коли б я тоді? Ні. Треба поступово. Не люблять грубого поводження. Поцілуєш у темряві, ніколи й не скаже. Щось у мені побачила. Цікаво, що. Радше вибере мене таким, як я є, аніж якогось напомадженого віршомаза з липким пасмом, що звисає над правим окуляром. Допомогти джентльменові у літературних. У моєму віці слід стежити за зовнішністю. Тримався так, щоб вона не бачила мене в профіль. А проте, хтозна. Гарні дівчата виходять за бридких чоловіків. Красуня й потвора. До того ж я не можу, якщо Моллі. Зняла брилика, аби показати волосся. Купила з широкими крисами, щоб сховати обличчя, коли зустріне когось знайомого, то нахилить голову або носить букет, щоб нюхати. Волосся на той час цупке. Десять шилінгів я витратив на гребінці Моллі, коли ми бідували на Голлес-стрит. Чому ні? А що якби він давав їй гроші. Чому ні? То все пересуд. Вона варта десять, п’ятнадцять шилінгів, більше, цілий фунт. Що? Я так вважаю. Усе те дурно. Зухвалець. Місіс Меріон. Чи я не забув написати адресу на тому листі, як на листівці, що я послав Фліннові. А той день, коли я пішов до Дріммі без краватки. Сварка з Моллі забила мені памороки. Ні, є ще Річі Гулдінг. Він теж. Його це страшенно мордує. Дивно, що мій годинник спинився о пів на п’яту. Пилюка. Для чистки вживають лій з акулячої печінки, міг би й сам це зробити. Заощадження.

Чи то сталось якраз тоді, коли він, вона?

Ет!

Містер Блум дбайливою рукою розправив свою мокру сорочку. О Боже, те криве чортеня. Починає холодити й прилипати до тіла. По тому не дуже приємно. Проте слід якось позбутися. Їм байдуже. Може, їх хвалять. Ходи додому, з’їж хлібця, випий молочка та помолися перед сном з діточками. А хіба ні? Природне видовище псує все враження. Треба, щоб було, як на сцені, грим, костюми, поза, музика. І назва теж. Amours акторок. Нелл Гвін, місіс Брейсгердл, Мод Бренскомб {678} 678 (355) Анна Брейсгердл (1663—1748), Мод Бренском (1875—1910) — уславлені англ. акторки-красуні. . Завіса піднімається. Срібне сяйво місяця. Дівчина замріяної душі. Ходи-но, миленька, поцілуй мене. Проте я відчуваю. Чоловікові надає сили. У тому й полягає таємниця. Добре, що я виточив, виходячи від Дігнема. То через сидр. Інакше не зміг би. По тому співати хочеться. Lacaus esant taratara [248] Перекручене La cause è santa — свята справа (іт.). . А що, коли б я до неї заговорив? Про що? Кепський задум, коли не знаєш, як скінчити розмову. Спитаєш їх, а вони на відповідь тебе питають. Добра ідея, якщо нема іншої ради. Чудово, звичайно, коли скажеш: добрий вечір, і бачиш, що вона охоча: добрий вечір. А темного вечора на Аппієвій дорозі я ледве не заговорив до місіс Клінч {679} 679 (355) Місіс Клінч — знайома родини Джойсів, Аппієва дорога — вулиця в Дубліні. , гадаючи, що вона. Ф’ю! Дівчина на Міт-стрит тієї ночі. Я призвів її до того, що вона говорила буцімто бридоту, а насправді ні. Вона називала своїм ковчегом. Дуже важко знайти таку, що. Агов! Як їм, мабуть, соромно, доки призвичаяться, коли вони спиняють, а ти не озвешся. І поцілувала мені руку, коли я дав їй ще два шилінги. Папуги. Натисни ґудзика, і пташка писне. Краще б не називала мене сером. О, її уста у пітьмі! Як вам не соромно, одруженому, з самотньою дівчиною! Оцим вони тішаться. Забрати мужчину від іншої жінки. Чи навіть почути про це. Я ж навпаки. Радий спекатися чужої дружини. Доїдати його недоїдки. Чолов’яга в Бертоновій корчмі випльовував хрящ. Той лист ще й досі в моєму гамані. Від того половина всіх нещасть. Але часом може статися, ні, не думаю. Заходьте. Все налаштовано. Я мріяла. Що? Починається найгірше. Як вони змінюють тему розмови, коли вона їм не до вподоби. Питає, чи ти любиш гриби, бо вона знала одного джентльмена, який. Або спитає тебе, що слід сказати, коли передумаєш і відмовишся. А проте, аби я прагнув довершити діло, то сказав би: я хочу, щось на цей зразок. Бо я хотів, Вона теж. Образити її. Потім помиритися. Удати, що чогось страшенно хочеш, а потім відмовитися заради неї. Це їм лестить. Мабуть, вона увесь час думала про когось іншого. Ну, то й що? Так воно й повинно бути, якщо вона міркує розсудливо: він, він і він. Все залежить од першого поцілунку. Сприятлива хвилина. Щось усередині в них вибухає. Чулу душу видно з очей, тайкома. Перший порив — найщиріший. Пам’ятають довіку. Моллі, лейтенант Малві, що цілував її під Мавританською стіною біля парку. Їй було п’ятнадцять, вона мені казала. Але груди випиналися. По тому заснула. То було після обіду в Гленкрі, коли ми їхали додому через засніжену гору. Скреготіла зубами уві сні. Лорд мер теж на неї накидав оком, Вел Ділон. Апоплексичний.