Джеймс Джойс - Улісc

По тому вони розтанули росяно у сірому небі; все затихло. Ах! Нахилившися швидко вперед, вона глянула на нього; то був зворушливий погляд, сповнений жалібного протесту, сором’язливого докору, і під тим поглядом він зашарівся, як дівчина. Він прихилився спиною до скелі. Леопольд Блум (бо це він) стоїть мовчки, потупивши голову перед цими юними простодушними очима. Яка він тварюка! Знову за своє? Його покликала світла чиста душа, а він, поганець, як їй відповів? Він повівся, як останній мерзотник. Зроду б собі не повірив! Але в очах тих було безмежнеє море прощення, і навіть для нього знайшлося вибачливе слово, хоч він помилявся і грішив, і впадав у облуду. Чи властиво дівчині про таке розповісти? Ні, тисячу разів ні. То була їхня таємниця, тільки їхня, самі вони лишилися під покровом присмерку, і ніхто не знав і не міг розповісти, крім маленького кажана, що тихенько шугав крізь вечірні сутінки, а маленькі кажани не вміють розповідати. Сіссі Кефрі свиснула, наслідуючи хлопців на футбольному полі, аби показати, що їй чорт не брат, а по тому вона крикнула:

— Герті! Герті! Ми йдемо. Ходімо з нами. Згори краще видно.

Герті сяйнула думка, і вона вдалася до невинних хитрощів, які підказує кохання. Вона засунула руку в кишеньку для носової хусточки, вийняла вату і помахала на відповідь, звичайно так, щоб він не бачив, а по тому поклала її назад. Гадаю, він з такої відстані не. Вона встала. Чи вони прощалися навіки? Ні. Вона мала йти, але вони зустрінуться знову там, і вона снитиме про те до зустрічі завтра, про свій передденний сон. Вона випросталася на повний зріст, їхні душі ззирнулися останнім тривалим поглядом, і очі, що сягнули її серця, сповнені дивовижним сяйвом, спинилися, мов заворожені, на її милому, наче квіточка, личеньку. Вона напівосміхнулася до нього стомлено, милою вибачливою усмішкою, усмішкою, що була на межі сліз, і вони розлучилися.

Поволі, не озираючись, вона подалася нерівним берегом до Сіссі, до Еді, до Джекі й Томмі Кефрі, до малого Бордмена. На той час запали густі сутінки, і на березі було каміння і деревиння, і слизькі водорості. Вона йшла з властивою їй спокійною гідністю, але обережно і дуже поволі, бо Герті МакДауел була…

Тісні черевики? Ні. Вона крива! О!

Містер Блум дивився вслід, як вона кульгала. Бідолашна дівчина! Ось чому вона залишилася на камені, коли інші гайнули геть. Я так і думав, що тут якась притичина. Оманлива красуня. У жінки та вада удесятеро вадливіша. Але поводяться вони поштиво. Добре, що я не знав, коли вона виставлялася. Все одно з перцем. Та то байдуже. Задля цікавости, як із черницею, чи негритянкою, чи дівчиною в окулярах. Ота косоока якась квола. Перед тим вони, мабуть, стають дражливі. Сьогодні страшенно болить голова. Куди я поклав листа? Ага, все гаразд. Всілякі чудні забаганки. Лижуть пенні. Дівчина в Транквільському монастирі, про яку розповідала мені черниця, любила нюхати нафту. Незаймані, мабуть, зрештою божеволіють. Сестра? У скількох дублінських жінок воно є сьогодні? Марта, вона. Щось у атмосфері. Тобто місяць. Але чому тоді не всі жінки водночас, разом з молодиком, я маю на увазі? Мабуть, залежить від того, коли вони народилися. Або всі починають гуртом, а тоді виходять із графіка. Інколи Моллі й Міллі в один час. У кожному разі на моє вийшло. Страшенно радий, що не зробив зранку в лазні над її дурненьким я покараю тебе листом. Винагорода за водія, що зранку в трамваї. Той ошуканець МакКой зупинив мене і так-таки нічого й не сказав. А його жінчин контракт у валізі, голос як у надбитого горщика. Вдячний за дрібні послуги. До того ж дешево. Варто тільки попросити. Бо вони самі хочуть. Жадають єством. Щовечора виходять із контор тічками. Вибирай кращих. Коли не хочеш, то нав’язуються. Шкода, що самі не бачать. Мрія тугого шланга. Де це було? Ага. Німа картина на Кепел-стрит: тільки для чоловіків. Цікавий Том. Бриль Віллі і що з ним дівчата зробили. Чи тих дівчат і справді фотографують, чи то все підроблено? Залежить од Lingerie [245] Білизна (фр.). . Намацував вигини тіла під її déshabillé [246] Ранкова домашня сукня (фр.). . Також їх збуджує, коли вони. Я вся чиста, прийди забрудни мене. І вони люблять прибирати одна одну задля офіри. Міллі у захваті від нової кофточки Моллі. Спочатку. Надягають усе, щоб усе зняти. Моллі. Чому я купив їй фіалкові підв’язки. Нас теж: краватка, що він саме вдяг, його прегарні шкарпетки й куці штани. Того вечора, коли ми вперше зустрілися, він був у гетрах. Його прегарна сорочка вилискувала під чим? агатового кольору. Кажуть, жінка втрачає чарівність з кожною шпилькою, що її виймає. Пришпилені докупи. О, Мейрі згубила шпильку своїх [247] Рядок з вуличної пісні. . Прибралась для когось, як лялечка. Фасон і їхні чари. Одразу ж змінюється, як тільки ви доходите його секретів. Крім сходу; Марія і Марта; тепер як і колись. Всяка розумна пропозиція приймається. Вона теж не поспішала. Завжди на той час шукає хлопця. Вони ніколи не забувають про побачення. Мабуть, сподіваються нагоди. Вони вірять у випадок, бо як і самі вони. А інші залюбки шпигають її час од часу. Подруги в школі, обіймаються за шию або сплітають пальці, цілуються і пошепки діляться нічого не вартими секретами в монастирському саду. Черниці з побіленими лицями, холодною завивкою, і їхні чотки бігають угору й униз, та ще й мстиві, бо їм самим до того зась. Колючий дріт. Не забудьте ж написати мені. А я напишу вам. Напишете? Моллі й Джозі Пауел. Поки приїде містер Райт, а тоді зустрічаються вряди-годи. Tableau! О, на бога, подивіться, хто це! Як тобі живеться? Що ти поробляєш? Цмок, страшенно рада, цмок, тебе бачити. Вдивляються одна в одну, вишукуючи вади. Вигляд у тебе чудовий. Посестри вищиряють зуби одна на одну. Скільки тобі залишилося? Одна одній посеред зими льоду не позичить.