Джеймс Джойс - Улісc

— Треба було б зобразити там усіх шльондр, на яких він сам поїздив, — зауважує малий Елф.

А Дж. Дж. переконливо пояснює:

— Їхня превелебність була змушена відмовитися від цієї ідеї за браком місця.

— Може, подужаєш іще ’дну, Громадянине? — питає Джо.

— Так, сер, — відповідає той. — Подужаю.

— А ти? — питає він.

— Дуже вдячний тобі, Джо, — кажу я. — Бодай тобі добра година та грошей торбина.

— Повторити всю дозу, — загадує Джо.

А Блум знай торочить і торочить своє у балачці з Джоном Вайзом, не скидаючи свого сіробуробруднобрунатного кольору капелюха і вилупивши здорові, як сливи, баньки.

— Гоніння чужих, — каже він. — Уся всесвітня історія свідчить, що воно було повсюди і завжди. Розпалює ворожнечу між націями.

— Чи ви знаєте, що воно таке, нація? — питає Джон Вайз.

— Знаю, — відповідає Блум.

— І що ж воно? — допитується той.

— Нація? — каже Блум. — Нація — це люд, який живе в одному місці.

— Ну, тоді, — сміється Нед, — виявляється, що нація це я, бо я вже цілих п’ять років живу в одному місці.

Звичайно ж, усі ну потішатися з Блума, а він хоче якось викрутитися:

— Чи, може, живе у різних місцях.

— До таких належу і я, — каже Джо.

— Дозвольте мені поцікавитися, якої ж ви нації? — питає Громадянин.

— Ірландської, — відказує Блум. — Я народився тут. В Ірландії.

Громадянин нічого на це не сказав, тільки вихаркнув з горла аж у далекий куток плювок, такий великий, що скидався на устрицю з Червоної банки.

— Ну, що ж, уперед, Джо, — каже він і виймає хусточку, щоб витертися.

— Рушаймо, Громадянине, — той йому. — Візьміть оце в праву руку і повторюйте такі слова.

Прадавня ірландська хустка {654} 654 (320) Прадавня ірландська хустка — опис носової хустини Громадянина — «карнавалізація» Гомерового опису перев’язу Геракла («Одіссея», XI, 609—614); Книга Баллімот — середньовічна (бл. 1391 р.) антологія історичних матеріалів. , якій тепер немає ціни, помережана вишуканими узорами і за переказами пов’язана з Соломоном із Дроми та з Манусом Томалтаха-ог-Мак-Донохою, авторами Книги Баллімот , була з максимальною точністю відтворена і викликала загальне захоплення. Навряд чи потрібно детально описувати казкову красу зображення на кожному з чотирьох кутків хустки, де робота майстрів сягнула вершини своєї досконалости, скажемо тільки, що на них можна легко розрізнити чотирьох євангелістів, які демонструють кожному майстру свій євангельський клейнод: скіпетр із мореного дуба, північно-американську пуму (між іншим, цей цар звірів куди шляхетніший, ніж той, який фігурує в британському гербі), тельця із Керрі й золотого орла з Каррантуогілла. А на сякальному полі хустки зображені наші прародавні твердині, вежі, кромлехи, дольмени й інші споруди, а також освітні заклади й складені з каменів пам’ятки про злигодні, які нам довелося пережити, і зображені вони на диво художньо, і барви їхні такі ж яскраві, як і тоді, коли художники Слайго дали волю своїй творчій уяві давним давно, ще за часів Бармакідів. Глендалох, чарівні озера Кілларні, руїни Клонмакноїса, абатство Конг, Глен Іна і Дванадцять Шпичок, Ірландське Око, Зелені Горби Таллата, Кроа Патрик, броварня фірми Артур Гіннесс, Син і Компанія (з обмеженою відповідальністю), береги Лох-Ней, долина Овоки, вежа Ізольди, обеліск Мейпаса, лікарня сера Патрика Дана, мис Клір, долина Агерлоу, замок Лінча, Шотландський Двір, нічліжний дім Ретдаун у Локлінстауні, в’язниця в Тулламорі, Каслконнельські пороги, Кілбаллімакшонакілл, хрест у Монастербойсі, готель Присяжних, Чистилище святого Патрика, Плиг Лосося, трапезна Майнутського коледжу, купальня Керлі, три місця, де, гадають, народився герцоґ Веллінгтонський, Кешелів бескид, Алленова лука, крамниці на Генрі-стрит, Фінгалова печера, — зображення цих місць, які хвилюють душу кожного, тепер доступні для нашого загалу і стали ще гарніші, бо постійно обмивалися сльозами смутку та обновлялися інкрустаціями, які додавав їм час.

— Розстав наші кухлі, — прошу я Джо. — Де є чий?

— Ось це мій, — каже Джо, — як сказав диявол, показуючи на мертвого поліцейського.

— І я теж належу до народу, — повідомляє Блум, — якого ненавидять і гонять. Навіть тепер. Цього ж таки дня. Цієї хвилини.

Їй-богу, недопалок сиґари вже обпікає йому пальці.

— Грабують, — каже він. — Обкрадають. Принижують. Гонять. Присвоюють те, що належить нам по праву. Цієї самої хвилини, — говорить він і піднімає кулак, — продають на торгах як рабів чи скот.