Джеймс Джойс - Улісc

Його запевнили, що цю справу буде негайно залагоджено, і, за всіма ознаками, запевнення він сприйняв задоволено.

Спорожніла вже його оселя: покинув світ наш О’Дігнем, сонце нашого ранку. Вже не топтатимеш ти, о Патрику з осяйним чолом, весною рясту на лузі. Оплач його, Банбо {601} 601 (291) Банба — одна з найдревніших богинь ірл. Пантеону. , своїми вітрами, і ти, Океане, оплач його своїми бурями.

— Знову він там, — каже Громадянин, визираючи у вікно.

— Хто? — питаю я.

— Блум, — каже він. — Уже хвилин десять шастає туди-сюди наче вартовий поліцейський.

І справді, їй-богу, я побачив, як його фейса блумнула у вікно і зразу щезла знову.

А малий Елф, той був зовсім знетямлений. Ну геть стерявся хлопець.

— Боже милий, — повторює. — Я ладен поклястися, що це був він.

І тут роззявляє свою пащеку Боб Дорен, шапку посунув на потилицю, і підлотнішого за нього горлопана не знайдеш у Дубліні, коли йому розум замакітриться:

— А хто це тут сказав «Боже милий»?

— Пробач і дякую, бий мене ломакою, — відказує Елф.

— То який же він милий, — горлає Боб Дорен, — коли забрав у нас нашого бідолашного Віллі Дігнема?

— Річ у тому, — викручується Елф, намагаючись забити горлопанові баки, — що тепер він уже вільний, позбувся усіх своїх клопотів.

І тут Боб Дорен ну верещати:

— Та він же страшенний негідник, він же забрав у нас нашого бідолашного Віллі Дігнема.

Вийшов Террі й подає йому знак: мовляв, тихше, бо в їхньому порядному закладі такі розмови зовсім ні до чого. І тоді Боб Дорен починає, знаєте що? Він починає проливати сльози з приводу гіркої долі Педді Дігнема, можете мені повірити.

— Щиросерда людина була, — плачеться він, шморгаючи носом. — Людина великої щирої душі.

У твоїх очах проблискує сльоза {602} 602 (292) В твоїх очах проблискує сльоза … — варіація рядка з вірша Т. Мура. . І знай верзе свої нісенітниці. Краще хай би йшов додому до своєї Муні, карликуватої сучки сновиди, з якою його оженили, дочки судового пристава. Її мати тримала нічліжний дім на Гардвік-стрит, і доця тинялася з поверха на поверх, а Бентам Лайонс розповідав мені: о другій ночі з’являється вона на сходах гола-голісінька на показ для кожного бажаючого, як то кажуть на кінських перегонах, на рівних для всіх підставах.

— Найпорядніший, найшляхетніший, — голосить Боб. — І ось він пішов від нас, наш бідолашний Віллі, бідолашний Педді Дігнем.

У полоні смутку, в глибокій зажурі він обтужував нашу втрату світлосяйного променя небесного світла.

Наш давній знайомий, псище Гарріовен, знову загарчав на Блума, бо той весь час тупцяв біля дверей.

— Та заходьте, не бійтеся, він вас не з’їсть, — каже Громадянин.

Ну, Блум переступає поріг, пильнуючи пса, і питає у Террі, чи не було тут, часом, Мартіна Каннінгема.

— О, Господи, святий Боже наш і його слуга МакКеун! — вигукує Джо, читаючи ті листи. — Хочете, послухайте ось такий?

І починає читати.

Ліверпуль, Гантер-стрит, 7.

Дублін.

Головному шерифу Дубліна.

Вельмишановний сер з вашого дозволу я хочу запропонувати вам свої послуги щодо згаданої вище неприємної справи коли я повісив Джо Ганна у в ’язниці Бутль 12 лютого 1900 року і повісив…

— Ану покажи, Джо, — кажу я.

— …рядового Артура Чейса за підле вбивство Джессі Тільзіт у Пентонвільській в'язниці і я був помічником коли…

— Господи! — кажу я.

— …Біллінгтон скарав лиходія вбивцю Тоуда Сміта…

Тут Громадянин спробував був вихопити лист у нього з рук.

— Потерпи-но хвилинку, — мовив Джо.

— …і також знаю спосіб накинути зашморг на шию так що він уже не скине його і сподіваюся на вашу прихильність і залишаюся ваш, вельмишановний сер, а ціна моя п ’ять гіней.

Г. Ромбольд,

Майстер Цирульник.

— І щоб він, цей Майстер Вішальник, не минув рук іншого Майстра Вішальника, — каже Громадянин.

— І щоб його чорти в пеклі взяли, цю СМЕРДЮЧУ ТВАРЮКУ, — каже Джо. — Знаєш що, Елфе, — каже він, — забери цю бридоту, щоб я її більше не бачив. Привіт, Блуме, — каже він. — Чого бажаєте випити?

І ну вони сперечатися про це діло. Блум тягне своєї: йому, бач, не хочеться, та йому, знай, не можеться, та хай Джо не ображається і тому подібне, і потім зрештою каже: гаразд, тоді я, мабуть, волію сиґару. Їй-богу, розумний чолов’яга, нічого не скажеш.

— Террі, принеси нам одну з найкращих твоїх смердючок, — гукає Джо.

А Елф тим часом розповідає, як один хлоп прислав з такого приводу листівку зі співчуттям і з чорною облямівкою навкруг.