Джеймс Джойс - Улісc

Так от, приносить Террі три повні кухлі, а Джо стоїть, дивлюсь і бачу, — їй-богу, в очах мені потемніло — виймає він із кишені гінею. Правду кажу вам, щоб я здох. Справжній золотий соверен.

— Їх ще багато там, де я цей узяв, — каже він.

— Слухай-но, ти, мабуть, пограбував карнавку в церкві? — питаю я.

— Заробив у поті лиця свого, — відповідає Джо. — Це мені підказав один розумний чолов’яга.

— Я його бачив, перш ніж зустрівся з тобою, — кажу йому. — Він походжав по Пілл-лейн і по Грік-стрит і дивився своїми риб’ячими очима на риб’ячі тельбухи.

Хто ж це мандрує землею Мічена у чорному обладунку? Це О’Блум, син Рорі — це він. Син Рорі не відає страху, бо напоєна розумом душа його.

— Для старої баби з Принс-стрит, — озивається Громадянин, — для підкупленої газетки. Партії, що підтримує домовленість у парламенті. А погляньте-но на цю брудну ганчірку, — каже. — Погляньте-но на неї — каже. — «Айриш індепендент», ось, будь ласка, газета, яку Парнел заснував для того, щоб вона захищала робочий люд. А ось послухайте прізвища народжених і померлих оголошених у цій буцімто ірландській газеті а також тих що одружуються.

І починає їх читати:

— Гордон, Барнфілд Кресент, Ексетер; Редмейн із Іффлі, Сент Енн’с-он-Сі, дружина Вільяма Т. Редмейна народила сина. То як це вам подобається, га? Райт і Флінт, Вінсент і Джіллетт із Ротою Меріон дочкою Рози і покійного Джорджа Альфреда Джіллетта, Клергем-роуд, 179, Стоквелл, Плейвуд і Рідсдейл у Сент Джудз Кенсінгтон, вінчав превелебний доктор Форрест, настоятель Вустерського собору, га? Некрологи. Бристоу, Вайтголл-лейн, Лондон; Карр, Стоук Ньюінгтон, від гастриту та серцевої недостатности; Кокберн [197] Автор популярної книжки для хворих з порадами, як лікуватися від гонореї. , Моут-гаус, Чепстоу…

— Я знаю цього хлопця, — озивається Джо. — Знаю, бо попав був у біду.

— Кокберн. Дімсі, дружина Деві Дімсі, який служив у Адміралтействі; Міллер, Тоттенгем, було вісімдесят п’ять років; Велш, 12 червня, Кеннінг-стрит, 35, Ліверпуль, Ізабелла Гелен. Чи ж личить таке для національної газети, га, мій мужичий сину? І що свідчить таке про Мартіна Мерфі, політичного пройдисвіта з Бентрі?

— Ну годі вже, — каже Джо, беручись за кухоль. — Дяка Богу, що вони нас випередили. То випий-но, Громадянине.

— Та вип’ю, — відказує цей високоповажний проводир.

— То будьмо, Джо, — кажу я. І все інше кажу, як годиться.

Ох! О-о-о! Ясно без слів! Без цього кухля пива мені був немилий весь білий світ. І категорично запевняю вас, я почув, як воно бурхнуло на самісіньке дно мого черева і там запінилося.

Та не встигли вони спорожнити свої чаші, сповнені божественним трунком, що робить кожну людину щасливою, як раптом перед ними з’явився вісник богів, світлосяйний, як небесне око, вродливий юнак, а слідом за ним до покою вступив і статечний старець поважною ходою і величної постави, несучи священні сувої закону, а з ним його вірна дружина, леді з бездоганним родоводом, окраса свого племені.

Малий Елф Берган ускочив у двері й одразу шмигнув у приватний закапелок Барні, мало не падаючи з ніг від сміху, а я тоді дивлюся і, досі не помітив, бачу, хтось хропе в кутку п’яний як чіп, уже йому весь світ замакітрився, певно, ніхто інший як Боб Дорен. Я ніяк не дотумкаю, що тут смішного діється, а Елф подає якісь знаки, визираючи з-за дверей закапелка. Аж тут появляється, — їй-богу, не вгадаєте хто — цей старий пришелепуватий бевзень Деніс Брін у домашніх капцях із двома товстелезними фоліантами під пахвою, а за ним його стара, бідолашна страдниця, тюпає слідом як цуцик. А Елфа так душить сміх, аж він мало не лусне.

— От видовище, — каже він. — Це все Брін нахимерив. Шалається по Дубліну з листівкою, хтось йому прислав, з двома літерами К. і П.: капут, і він вирішив подати по…

І хапається за живіт від реготу.

— Подати що? — питаю я.

— Подати позов, — спромагається він нарешті. — На цілих десять тисяч фунтів.

— Та це ж чорт’і що! — кажу я.

Клятий собацюра загарчав так люто, наче перед ним постали всі ворожі сили світу, але Громадянин утихомирив його добрячим стусаном між ребра.

— Ві і dho husht [198] Заткни свою пельку (ірл. ). , — каже Елф.

— То хто це? — питає Джо.

— Брін, — пояснює Елф. — Він побував у Джона Генрі Ментона, тоді подався до Колліса і Ворда, а потім його зустрів Том Рочфорд і послав заради сміху до головного інспектора поліції. Боже милий, ото вже я нареготався. К. П.: капут. Цибатий прийняв його «тепло», замалим не посадив у каталажку, а зараз цей старий дурило тюпає на Ґрін-стрит, хоче найняти детектива.