Джеймс Джойс - Улісc

— А коли вже Довгий Джон повісить того хлопа в Маунтджої {598} 598 (289) Маунтджой — дублінська в’язниця. ? — питає Джо.

— Берган, — мимрить, прокидаючись, Боб Дорен. — То це Елф Берган, чи ні?

— Так, він, — відказує Елф. — Повісить? Ось постривайте, я вам дещо покажу. Агов, Террі, налий-но мені склянку портеру. Треба ж бути таким телепнем! Десять тисяч фунтів. Побачили б ви, як на нього вирячився Цибатий Джон. К.П…

І ну знову реготати.

— Аз кого це ти смієшся? — белькоче Боб Дорен. — Ти Берган?

— Террі, хлопче, ворушися-но швидше, — гукає Елф.

Теренцій О’Райєн почув його поклик і відразу ж приніс йому кришталеву чашу наповнену вщерть пінявим темним елем, який шляхетні близнюки-брати Бровайві і Бровардилон варили в своїх божистих чанах, мізкуваті, як сини безсмертної Леди {599} 599 (289) Сини Леди — близнюки Кастор і Поллукс. . Адже збирають вони соковиті шишки хмелю, зсипають їх, просіюють, мнуть і настоюють, додаючи терпкі соки, і ставлять сусло на священний вогонь, і працюють і вдень і вночі безнастанно й сумлінно, не покладаючи рук, ці мізкуваті братове, можновладці великих чанів.

Тож ти, преславний лицарю Теренцію, який змалечку був навчений поштивости, подав цей подібний до нектару трунок у кришталевій чаші йому, спраглому звитяжцю, що є усіх лицарських доблестей здобувач, а красою рівний лиш безсмертним.

А він, цей юний ватажок із племені О’Берген, не міг стерпіти, щоб хтось та перевершив його у великодушних вчинках, отож він милостиво зволив віддячити за послугу оболом, монетою з дорогоцінної бронзи. На ній уміла рука майстра викарбувала портрет у її величній поставі королеви, яка веде свій родовід із Брауншвейзької династії, ймення її Вікторія, Божою милістю Об’єднаного Королівства Великобританії та Ірландії і Британських заморських володінь королева, оборонець віри, імператриця Індії, яка правила численними народами, шанована ними, бо вони знали її і полюбили в усіх землях, де сонце сходить і де воно заходить, білошкірі й темношкірі, червоношкірі та ефіопи.

— Чого цьому бісової віри масону тут треба, — озвався Громадянин, — що він никає туди-сюди попід дверима?

— А справді, чого? — питає Джо.

— Ось, будь ласка, — каже Елф, виймаючи грошик. — Ви заговорили про повішення. То я покажу вам дещо таке, чого ви ніколи ще в живі очі не бачили. Листи вішальника. Ось, подивіться.

І витягає з кишені пачку листів і конвертів.

— Дуриш нас? — питаю.

— Їй-же богу, правду кажу, — запевняє Елф. — От почитайте.

То Джо і взяв ті листи.

— А з кого це ти смієшся? — белькоче Боб Дорен.

Бачу, йдеться до того, що от-от завариться буча. Боб, у нього бзик у голові, коли надміру хильне портеру, тож я починаю балакати, щоб відвернути увагу.

— А як там, Елфе, ідуть справи у Віллі Меррея {600} 600 (290) Віллі Меррей — дядечко Джойса і прототип Ричі Гулдинга. ?

— Не знаю, — каже. — Я щойно зустрів його на Кейпл-стрит з Педді Дігнемом. Та ніколи було, дуже поспішав…

— Ти що? — втрутився Джо, відклавши листи. — Зустрів його з ким?

— З Дігнемом, — пояснює Елф.

— З Педді? — допитується Джо.

— Авжеж, — підтверджує Елф. — А що хіба?

— Хіба ти не знаєш, що він помер? — каже Джо.

— Педді Дігнем помер? — ошелешено Елф.

— Еге ж, — йому Джо.

— Та я його бачив, ще п’яти хвилин не минуло, — твердить Елф, — на власні очі живісінького.

— Хто там помер? — питає Боб Дорен.

— Тоді ти бачив, мабуть, його привид, — каже Джо. — Сила Божа-хрестова з нами.

— Та як же так? — мимрить Елф. — Боже милий! Всього лиш п’ять хвилин тому… Та як же?… і Віллі Меррей із ним, а разом із ними ще той, ну, як його звати… Та як же так? Дігнем помер?

— Що там із Дігнемом? — знову озивається Боб Дорен. — Хай тільки хтось посміє…

— Помер! — повторює Елф. — Та він не більше помер, ніж ти.

— Може й так, — каже Джо. — Але сьогодні зранку з ним повелися дуже вільно: взяли та й поховали його.

— Кого, Педді? — питає Елф.

— Так, його, — відповідає Джо. — Він заплатив свій борг природі, тож хай Господь помилує його душу.

— Боже милий! — вигукує Елф.

Їй-богу, не дивно, що з несподіванки хлопець, як то кажуть, отетерів.

У темряві відчувалося, що руки духа дрібно тремтять, і коли тантричні молитви спрямувалися в належний простір, засвітилося рубінове сяйво, яке поступово яскравішало, і ефірний двійник набував життєвости зокрема завдяки витокам вітальної енергії, що струменіли через ауру голови та обличчя. Комунікація відбувалася за участи гіпофізної залози, а також променів жовтогарячого та пурпурового кольору, що струменіли з сакральної сфери і сонячного сплетіння. Коли до нього звернулися по його земному імені й запитали про ті духовні світи, в яких він перебуває нині, то він повідомив, що нині простує дорогою повернення, пралайї, але зараз перебуває у владі хижих істот нижчого астрального рівня. Коли ж його запитали, що він відчував, переходячи через поріг того іншого світу, він сказав, що спочатку бачив усе наче крізь тьмяне скло, але ті, що перейшли поріг, отримують здатність повного володіння атмічним розвитком. Коли запитали, чи схоже тамтешнє життя на наше земне, він повідомив, що чув від душ, які перебувають на вищих сходинках духовного розвитку, що їхнє житло обладнане всіма сучасними вигодами, такими як таліфона, аліфтар, вана, убирална , а ті, що досягнули найвищих сходинок, мають удосталь найчистіших насолод. Потім він попросив кварту сколотин, і коли її принесли, його душа була з усіх ознак вельми задоволена. Тоді запитали, чи не зволить він переказати що-небудь живим, і він закликав усіх тих, які ще не вийшли з-під облудної облади Майї, рушити дорогою істини, позаяк деванічним колам стало відомо, що Марс і Юпітер заподіють велике лихо, зіткнувшися з Овном, який має силу в східному ареалі. Ще поцікавились у нього, чи немає для нас у покійних особливих побажань, і отримали таку відповідь: Щиро вітаємо вас, наші земні друзі, які ще досі у плоті. Стежте за тим, щоб К. К. не перебирав через край. Пощастило з’ясувати, що ці дві літери — це ініціали містера Корнеліуса Келлегера, керуючого відомої похоронної контори Г. Дж. О’Ніла і друга покійного, який сам облаштовував і справляв похорон. Наприкінці він попросив переказати своєму любому синкові Петсі, що другий черевик, якого він не міг знайти, тепер під комодом у задній кімнаті, і тепер обидва треба віднести до Каллена й залатати тільки підошву, бо підбори в них зовсім цілі. Він зазначив, що ця обставина порушує спокій його душі у потойбічному світі і благав виконати його прохання.