Джеймс Джойс - Улісc

За хвилину, наче із схованки, його очі кинули на супротивника зникомий, як миттєва ява привида, погляд і знову зосередилися на тому краї дошки, де створилася критична ситуація.

— Мені каву з підбитими вершками, — сказав Гейнс офіціантці.

— Дві кави з підбитими вершками, — сказав Красень Мулліган. — І принесіть нам масла, булочок та ще яких-небудь тістечок.

Коли жінка пішла, він засміявся:

— Ми називаємо це місце ДЧБ, скорочено: Дуже Черстві Булочки. Але ви нічого не сказали, яка ваша думка про Дедалове потрактування « Гамлета ».

Гейнс розгорнув свою щойно придбану книжку.

— На превеликий мій жаль, — сказав він, — Шекспір завжди приваблює до себе ті голови, що втратили рівновагу.

Одноногий матрос, проходячи повз Нельсон-стрит, 14, ревнув:

— Англія чекає …

Камізелька Красеня Муллігана лимонного кольору весело затряслася від його сміху.

— Слід би вам подивитися на нього, — сказав він, — тоді, коли тіло його втрачає свою рівновагу. Я називаю його Мандрівний Енгус.

— Я певен, у нього є якась idée fixe , — зауважив замислено Гейнс, щипаючи підборіддя великим і вказівним пальцями. — І я міркую, в чому вона може заховуватися. У таких, як він, вона завжди є.

Красень Мулліган із поважною міною нахилився до нього через стіл.

— Йому задурманили голову, — запевнив він, — картинами пекельної кари. І тепер він ніколи не почує аттичної ноти. Тієї ноти, яка з усіх наших поетів звучала тільки у Свінберна: і біла смерть, і породіллі кров {539} 539 (239) І біла смерть … — з вірша Свінберна «Буття». . Саме в цьому його трагедія. Він ніколи не стане поетом. Радість творчости…

— Вічна мука, — докинув, киваючи, Гейнс. — Розумію. Оце зранку я спробував завести з ним мову про віру. І побачив: у нього щось є на думці таке. Досить цікавий симптом, бо у Відні професор Покорний {540} 540 (239) У Відні професор Покорний — Юліус Покорний (нар. 1887), кельтолог, але посилання на нього — анахронізм, бо 1904 р. йому було лише 17 років. з цього приводу робить цікаві висновки.

Пильне око Красеня Муллігана помітило наближення офіціантки, і він відразу ж допоміг їй спорожнити тацю.

— В давньоірландському міфі він не зможе знайти навіть згадки про пекло, — сказав Гейнс, який опинився між двома чашами з підбадьорливим трунком. — Там, власне, відсутня етична ідея, немає почуття долі, відплати. Досить дивно, що його посіла саме така невідчепна ідея. Чи пише він що-небудь для вашого літературного напряму?

Він управно проштовхнув один за одним крізь підбиті вершки два кубики цукру. Красень Мулліган розкраяв навпіл ще гарячу булочку й намастив маслом паруючу м’якушку. Потім жадібно відкусив чималий шмат.

— Десять років, — промовив він, жуючи і сміючись. — Він збирається написати щось через десять років.

— Чекати доведеться довгенько, — сказав Гейнс, замислено піднімаючи ложечку. — А проте я не здивуюся, якщо він це зрештою зробить.

Він скуштував підбитих вершків на своїй чашці, знявши вершину їх ложечкою.

— Сподіваюся, це справжні ірландські вершки, — сказав він поблажливо. — Не люблю, коли мене дурять.

Ілля, маленький човник, зіжмаканий папірець, плив на схід, минаючи великі пароплави і малі траулери, крізь архіпелаги корків, повз нову Воппінг-стрит, Бенсонів порон та трищоглову шхуну « Роузвін », яка щойно прибула з Бриджвотера, привізши партію цегли.

Альмідано Артифоні проминув Голлс-стрит і за нею двір Сьювелла. Слідом за ним Кешел Бойл О’Коннор Фіцморіс Тісделл Фаррелл із парасольноціпковимплащем, який звисав із його руки, обійшов стороною ліхтарний стовп перед будинком містера Лоу Сміта і, перейшовши вулицю, рушив по Мерріон-сквер. Далі позаду сліпий хлопець простував, стукаючи своєю паличкою, уздовж огорожі університетського парку.

Кешел Бойл О’Коннор Фіцморіс Тісделл Фаррелл дійшов аж до гостинних вітрин містера Льюїса Вернера, окуліста, а тоді крутнувся і подався назад по Мерріон-сквер з парасольноціпковимплащем, який звисав із його руки.

На розі, біля будинку Вайльда {541} 541 (240) Будинок Вайльда — будинок батька Оскара Вайльда, лікаря-окуліста. , він спинився, насупився на ім’я Іллі, яке красувалося на стіні Метрополітен-холу, насупився на дальший моріжок герцозької резиденції. Його монокль насуплено блимнув на сонце. Ощиривши свої пацючі зуби, він промимрив:

— Coactus volui [175] Мене примусили, але я стою на своєму (лат.). .