Джеймс Джойс - Улісc

— Подайте мені он того в смішних штанях.

— То подайте, подайте, — озвався Бен Доллард.

Містер Дедал озирнув фігуру Бена Долларда, з холодним презирством розглядаючи всі предмети його одягу. Потім, повернувшися до отця Каулі, кивнув і ущипливо зауважив:

— То треба було вдягнутися в такі лахи теплого літнього дня, га?

— Та бодай мені очі повилазили, — люто загримів Бен Доллард, — я, відколи живу на світі, стільки зносив одежин, скільки ви ніколи ніде їх не бачили.

Він стояв поряд із ними, радісно усміхався до них і до своєї просторої одежини, з якої містер Дедал збивав пушинки, кажучи:

— А проте, Бене, її зшили на чоловіка у розквіті сил.

— Ні, не позаздриш тому єврею, який її пошив, — сказав Бен Доллард. — Слава Богу, йому ще не заплачено.

— А як там ваш basso profondo , Бенджаміне? — запитав отець Каулі.

Кешел Бойл О’Коннор Фіцморіс Тісдел Фаррелл, омонокливши око й щось бурмочучи, пройшов повз клуб на Кілдер-стрит.

Бен Доллард насупився і, раптом округливши губи, як то роблять співаки, видав низький звук.

— О-о! — проревів він.

— Оце то голос, — озвався містер Дедал, схвально киваючи головою.

— То як? — запитав Бен Доллард. — Ще не припав порохом? Га?

Він питально поглянув на одного й на другого.

— Годиться, — відповів отець Каулі і теж кивнув.

Преподобний Г’ю К. Лав ішов від будинку, де колись містився капітул абатства Святої Марії, повз гуральню Джеймса і Чарльза Кеннеді, прямуючи до Толсела {537} 537 (234) Толсел — («хижка митника», ірл.) — стародавня споруда в центрі Дубліна. — за тим місцем, де в давні часи був брід для худоби, і його супроводжували Джералдайни, красені, гінкі й ставні молодці.

Бена Долларда тягло до вітрин крамниць, та він вів своїх друзів уперед, весело вимахуючи рукою з розчепіреними пальцями.

— Ходімо зі мною в контору шерифа, — говорив він. — Я покажу вам, якого красеня залучив Рок до себе на посаду судового виконавця. Це щось на взір гібрида вождя зулусів Лобенгули із нашим кримінальним злочинцем. Запевняю вас, варто його побачити. Ходімо. Я оце щойно здибав випадково Джона Генрі Ментона в Бодезі {538} 538 (235) Бодега — шинок винокомпанії Бодега. , і матиму чимало клопоту, якщо не… Постривайте-но… Наша справа певна, Бобе, можете мені повірити.

— Ви йому скажіть, хай дасть мені кілька днів, — озвався отець Каулі з тривожною надією.

Бен Доллард ураз зупинився і уп’явся в нього очима, широко роззявивши свій гучномовний рот, одірваний ґудзик його візитки загойдався, поблискуючи, на ниточці, а він сам став витирати сльозливі очі, щоб краще чути.

— Які там кілька днів? — заревів він. — Хіба ваш хазяїн не наклав арешт на ваше майно?

— Наклав, — відповів отець Каулі.

— Тоді виконавчий лист нашого друга не вартий і того паперу, на якому він написаний, — повідомив Бен Доллард. — Домовласник завжди має право першого позову. Я дав йому всі дані. Віндзор-авеню номер 29. Його прізвище Лав?

— Правильно, — підтвердив отець Каулі. — Його превелебність містер Лав. Він парох десь у провінції. Але ви знаєте напевно?

— Можете переказати від мене Варавві, — сказав Бен Доллард, — хай устромить цей лист туди, куди мавпочки ховають горіхи.

І він твердою рукою повів за собою отця Каулі, що йшов, наче припнутий до гладуна.

— Гадаю, йдеться про горіхи ліскові, — промимрив містер Дедал, рушаючи слідом за ними й опускаючи пенсне на вилогу куртки.

— З хлопцем усе влаштовано, — сказав Мартін Каннінгем, коли вони вийшли з воріт Касл-ярда.

Полісмен приклав пальці до кашкета.

— Боже поможи, — вдячно відповів Мартін Каннінгем.

Він подав знак візникові, який чекав пасажирів, той сіпнув віжки й рушив до Лорд-Едвард-стрит.

За бронзою золото, за голівкою міс Кеннеді голівка міс Дус, вони виникли над фіранкою готелю « Ормонд ».

— Авжеж, — сказав Мартін Каннінгем, мацаючи бороду. — Я написав отцеві Конмі й виклав усі підстави.

— Можна було б спробувати нашого друга, — несміливо запропонував містер Пауер.

— Бойда? Категорично ні, — коротко відмовив Мартін Каннінгем.

— Джон Вайз Нолан — він затримався, читаючи список, — поспішив наздогнати їх на Корк-гілл.

На сходах ратуші радник Наннетті, сходячи вниз, привітався з олдерменом Каулі та з радником Абрагамом Лайоном, які йшли нагору.

Порожній вагон трамвая повернув на Верхню Ексчейндж-стрит.

— Погляньте-но, Мартіне, — сказав Джон Вайз Нолан, коли наздогнав їх біля редакції « Мейл ». — Я ось тут у списку бачу, що Блум обіцяє внести п’ять шилінгів.