Джеймс Джойс - Улісc

За рогом він зупинився біля нахиленої розкладки з книжками.

— Кожна за два пенси, — сказав продавець. — За шість пенсів чотири.

Пошарпані сторінки. « Ірландський бджоляр ». « Життя і чудеса кюре з Арса {535} 535 (232) « Життя і чудеса кюре з Арса » — кюре з Арса (Жан-Батіст Марі Віанне, 1786—1859) був канонізований лише 1925 р. ». « Кишеньковий путівник по Кілларні ».

Я міг би знайти тут і ті книжки, які я отримав у винагороду за успіхи в школі і які потім віддали в заклад. Stephano Dedalo, alumno optimo, palmam ferenti [171] Стефанові Дедалу, найкращому учневі, що став звитяжцем (лат.). .

Отець Конмі, проказавши свої належні малі години, простував через хутір Доннікарні, читаючи впівголоса вечірні молитви.

Занадто гарна оправа, що ж це таке? Восьма і дев’ята книги Мойсея. Таємниця всіх таємниць. Печать царя Давида. Замацані сторінки, книжка десятка разів читана. Хто її тримав у руках до мене? Як пом’якшити шкіру на руках. Рецепт приготувати оцет із білого вина. Як полонити серце коханої жінки. Ось саме те, що мені треба. Склавши докупи руки, прокажи тричі таке закляття:

— Se el yilo nebrakada femininum! Amor me solo! Sanktus! Amen [172] Моє небесне створіння в жіночій подобі. Кохай тільки одного мене. Свят! Амінь (лат., ісп., араб.). .

Хто це написав? Закляття і примови найблаженнішого абата Пітера Саланки, повідомлені для всього вірного люду. Не гірші, ніж такі самі інших абатів, ніж базгранина Йоахіма. Спинися, лисий дядьку, бо інакше ми вискубаємо рештки твоєї чуприни.

— Що ти тут робиш, Стівене?

Діллі, її високі плечі й убога сукенка.

Швидше згорни книжку. Щоб не побачила.

— А ти що робиш? — відмовив Стівен.

Обличчя Стюарта, красунчика Чарльза {536} 536 (233) Обличчя Стюарта, красунчика Чарльза — Карл І Стюарт (1600—1649). , облямоване прямими пасмами волосся. Воно шарілося, коли, сидячи біля каміна, вона підсовувала палива своїми розтоптаними черевиками. Я розказував їй про Париж. Зранку любила полежати, вкрившися старими одежинами, крутячи в руках свій позолочений браслет, подарунок Дена Келлі. Nebrakada femininum .

— Що це в тебе? — запитав Стівен.

— Це я купила на іншій розкладці за пенні, — пояснила Діллі, ніяково осміхаючись. — Чи вона придатна?

Кажуть, у неї мої очі. Чи таким самим бачать мене інші? Спритним, здібним і сміливим. Тінь мого розуму.

Він узяв у неї з рук книжку без обкладинки. Шарденаль. Французька мова для початківців.

— Навіщо ти її купила? — запитав він. — Вивчати французьку?

Вона кивнула, почервонівши і зціпивши губи.

Не показуй, що ти здивований. Цілком природна річ.

— Тримай, — сказав Стівен. — Авжеж, придатна. Пильнуй, щоб Меггі не прихопила її у тебе і не віднесла в заставу. Гадаю, всі мої книжки пішли туди.

— Деякі, — відповіла Діллі. — Нам довелося.

Вона потопає. Докори. Врятувати її. Докори. Все проти нас. Вона й мене потягне з собою на дно, очі й волосся. Довгі коси водоростей сповивають мене, моє серце, мою душу. Солона зелена смерть.

Ми.

Докори сумління. Сумління докори.

Злидні! Злидні!

— Привіт, Саймоне! — окликнув його отець Каулі. — Як твої справи?

— Привіт, Бобе, привіт, старий, — одізвався, зупиняючись, містер Дедал.

Потискаючи один одному руки біля антикварного магазину Редді і дочка , вони гучно ляснули долонями. Отець Каулі кілька разів пригладив складеними докупи пальцями свої звислі вуса.

— Що там у тебе хорошого? — запитав містер Дедал.

— Та хорошого мало, — відповів отець Каулі. — Двері мого будинку забарикадовані, Саймоне, і двоє чолов’яг никають навколо нього, прагнучи зайти всередину.

— Як весело, — сказав містер Дедал. — І хто ж таке придумав?

— Ох, — зітхнув отець Каулі. — Один дряпіжник, який і вам знайомий.

— Той, у кого горбата спина? — запитав містер Дедал.

— Саме він, Саймоне, — відповів отець Каулі. — Рувим із роду Рувимового. Я тут саме чекаю Бена Долларда. Він має піти до Довгого Джона, щоб той усунув тих двох. Мені треба лиш трохи часу.

Плекаючи слабеньку надію, він позирнув на набережну туди й сюди, і його великий борлак щоразу випинався на шиї.

— Та я знаю, — сказав, киваючи головою, містер Дедал. — Старий горопаха Бен! Завжди за кого-небудь клопочеться. Постривай же!

Він надягнув пенсне і позирнув у бік залізного мосту.

— Он він чухрає, бий мене сила Божа! — оголосив він. — Гепа така, що в одну кишеню не сховаєш.

Простора синя візитка і квадратовий капелюх, а нижче просторі матроські штани Бена Долларда щодуху наближалися до них по набережній від залізного мосту. Він чимчикував ступою, чухмарячись під полами візитки. Коли підходив, містер Дедал привітав його, гукнувши: