Дмитрик зрозумів і побіг за якимсь паном, простягаючи руку.
— Дайте, пане, милостивий… хоч копійку дайте… мати вмирають… два дні без хліба сидимо.
— Проси все! — казав Гаврилко, одбираючи випрохані гроші. — Біжи он за тією панею, що на голові пір'ячко теліпається.
Дмитрик побіг і ще щось приніс.
— А де ж Марійка? — поспитав він.
— А там десь на вулиці з жиденятами бавиться… Марійко! Агов!
За хвилину надбігла Марійка, так замотана здоровою хусткою, що самий гострий червоний носик визирав на світ божий, мов рознюхуючи, чи нема де чого цікавого.
— Знаєте що? — зібрав раду Гаврилко. — Маємо трохи грошей", А я нині вранці такі бачив медівники в пекарні… ну, такі, що ніколи не бачив… Оце тобі коржик, а на коржикові наче сметана солодка-солодка… зверху помащено червоним та притрушено маком… — Гаврилко сплюнув, бо йому набігло повен рот слини. — А на самому вершечку, маєте собі… вишня! Мов тільки її з дерева зірвав.
— Еге?! — скрикнули враз Марійка з Дмитриком.
— Їй-богу!.. ходім купимо!
— Ходімо!
— А на шостака візьмемо цигарок, — додав Гаврилко.
— I сірників1
Ї діти, мов зграя горобців, знялись з місця і покопотіли вулицею.
— Стережись! — гукнуло щось іззаду і баскими кіньми проскочило повз дітей.
— Лови!.. лови його! — скрикнув Гаврилко, і всі троє щосили побігли навздогінці за саньми.
Дмитрик в Гаврилком вчепилися ззаду за сани і причаїлись. Але, озирнувшись за Марійкою, вони так і зареготались наголос. А де ж Марійка, наздоганяючи сани, посковзнулась і шубовснула просто в калюжу. Брудна вода стікає з мокрої спідниці, а Марійка стоїть, ще й пальці розгорнула, заваляні в болоті. На лихо, почув той регіт візник і шмагнув назад себе батогом. Дмитрик з Гаврилком попадали з галасом на землю. Хлопці підбігли до Марійки.
— Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її Гаврилко, смикнувши за кінець хустки.
— Маріє, звідкіль вітер віє? — смикнув з другого боку Дмитрик.
— Не зай-май, бо, їй-бо мамі скажу! — запхикала Марійка, сякаючи червоного носа.
Хлопці попустували трохи, а далі з заспокоєною Марійкою майнули на базар.
Гаврилко накупив медівників, цигарок і сірників. Всі троє примостились десь під барканом і поділились ласощами. Гаврилкові, звичайно, придало найбільш. Поласувавши, він добув з кишені цигарок і дав одну Дмитрикові.
— Дай і мені! — обізвалась Марійка.
— На, коли хочеш!
Дмитрик затягнувсь цигаркою і почервонів увесь од їдкого диму, аж очі слізьми забігли. Однак він не кинув цигарки, боячись глузування Гаврилкового.
Марійка закашлялась.
— Тю на них! Таке гірке та недобре курять, — сказала вона, кидаючи цигарку.
— Ет, баба! — з погордою сплюнув Гаврилко, хоч його й самого нудило від цигарки.
— А тепер гайда бити того жидка, що нас займав учора! — загадав Гаврилко.
Всі знялись і подались поміж жидівські вулиці.
Жидка не знайшли, а так провештались на місті до вечора.
— Гляди ж, Дмитрику, виходь завтра! — наказував Гаврилко.
— А як мамка не пустять?
— То втечи!
Дмитрик біг через лід, пошкрябуючи здоровими чобітьми, і з жахом думав, що то скаже йому мамка за неслухняність.
А мамка нічого не сказала: вона лежала на полу й стогнала. Побачивши врешті Дмитрика, Ярина обізвалась:
— I де ти бродиш, заволоко? Візьми отам кашу в печі та новечеряй!
Дмитрик виїв з горщика кашу, ліг коло матері і зараз же заснув.
Йому снились горобці, кози, ласощі та інші втіхи бідних дітей.
II
Другого дня Ярина ледве звелась з постелі; вона взялась за відра, щоб піти на роботу, але почула, що не мав сили.
— Чогось я занедужала, Дмитрику, — обізвалась Ярина, — сили не маю… Я трохи полежу, а ти побіжи на місто та купи хліба… Ось тобі гроші… Та не барись…
Сумно було Дмитрикові, жалко недужої мами, але тільки до сінешнього порога. За порогом він забув і маму, і свої турботи. Сонечко гріло, як і вчора, небо синіло в високості чисте, безхмарне; струмочки жебоніли щось межи собою, по снігу плигали жовтобрюшки та снігурі. Весело! Дмитрик з радісним серцем трюхав по льоду, затискаючи в жмені гроші на хліб.
Коли це, саме під містом, з'явився Гаврилко з гринджолятами, а на їх сиділа Марійка.
— Сідай, підвезу! — гукнув він на Дмитрика.
Дмитрик з розгону наскочив на гринджолята, мало не перекинув Марійки, а Гаврилко повіз їх, мотаючи головою та іржучи, мов кінь.
— Тпру! Дай, Гаврилку, я повезу!
Дмитрик скочив з санчат і взявся за мотузок.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу