Еріх Ремарк - Три товариші

Курзал був щедро прикрашений. Коли ми зайшли, там уже почалися танці. Для гостей із санаторію був зарезервований куток, захищений від протягу з вікон. Було тепло і пахло квітами, духами й вином.

За нашим столом сиділо багато людей — росіянин, Рита, скрипаль, одна стара дама з обличчям розмальованого черепа, з нею якийсь кавалер, схожий на платного танцюриста, Антоніо і ще кілька чоловік.

— Ходімо, Роббі, — сказала Пат, — попробуємо потанцювати.

Паркет поволі обертався навколо нас. Скрипка і віолончель в супроводі оркестрового рокоту звучали ніжною кантиленою. Тихо повзали ступні танцюристів по підлозі.

— Але ж, мій любий, коханий, ти раптом навчився чудово танцювати, — сказала вражена Пат.

— Ну, вже й чудово…

— Авжеж. Де ти навчився?

— Це ще Готфрід підучив мене, — признався я.

— У вашій майстерні?

— Так… і в кафе «Інтернаціональ». Адже нам потрібні були і дами для цього. Роза, Маріон та Валлі остаточно відшліфували мене. Боюсь лише, що саме через те у мене виходить не досить елегантно.

— Цього не можна сказати. — Її очі сяяли. — Це ми вперше танцюємо так удвох, Роббі!

Поряд з нами танцював з іспанкою росіянин. Він посміхався й бадьоро кивав нам головою. Іспанка була дуже бліда. Чорне, блискуче волосся крилом ворона обрамляло її лоб. Вона танцювала з непорушним, серйозним обличчям. На зап'ясті у неї був браслет із великих чотирикутних смарагдів, їй було вісімнадцять років. Від стола жадібними очима за нею стежив скрипаль.

Ми повернулися на свої місця.

— Тепер я б хотіла закурити сигарету, — сказала Пат.

— Цього краще б тобі не робити, — обережно заперечив я.

— Кілька затяжок, Роббі. Я так давно не курила…

Вона взяла сигарету, але невдовзі знову поклала її в попільничку.

— Не йде на душу, Роббі. Просто неприємна.

Я засміявся:

— Це завжди так, коли довго чогось бракує.

— Тобі й мене теж довго бракувало? — спитала вона.

— Це стосується лише отрут, — відказав я, — горілки й тютюну.

— Люди — страшніша отрута, ніж горілка і тютюн, мій любий.

Я засміявся:

— Ти розумне дитя, Пат.

Вона сперлася ліктями на стіл і дивилася мені в очі:

— Ти ж, власне, ніколи не сприймав мене по-справжньому серйозно, адже так?

— Я й сам себе ніколи не сприймав по-справжньому серйозно, — відповів я.

— Мене теж ні. Скажи по правді.

— Не знаю. Але нас обох разом я завжди сприймав страшенно серйозно, це я знаю,

Вона посміхнулась. Антоніо запросив її до танцю. Вони пішли на паркетний круг. Я дивився на неї в танці. Проходячи повз мене, вона щоразу посміхалась мені. Її срібні черевички ледве торкались землі. У неї були рухи антилопи.

Росіянин знову танцював з іспанкою. Обоє мовчали. Його велике, темне обличчя було сповнене прихованої ніжності. Скрипаль хотів потанцювати з іспанкою. Вона лише похитала головою і пішла на паркет з росіянином.

Скрипаль розчавив сигарету в довгих кістлявих пальцях. Мені раптом стало жаль його. Я запропонував йому сигарету.

Він відмовився.

— Я повинен берегти себе, — пояснив він уривчастим голосом.

Я хитнув головою.

— Той, — хихикнувши, говорив він далі й показав на росіянина, — щодня палить п'ятдесят штук.

— Кожен робить по-своєму, — відповів я.

— Хоч вона тепер і не хоче танцювати зі мною, я все-таки спіймаю її.

— Кого?

— Риту.

Він підсів ближче.

— Я був у злагоді з нею. Ми грали удвох. Потім з'явився той росіянин з своїми тирадами й перехопив її

у мене. Та я спіймаю її знову.

— Але для цього вам доведеться зробити зусилля, — сказав я. Цей чолов'яга не подобався мені.

Він засміявся цапиним сміхом:

— Зусилля? Ви наївний ангел. Мені треба тільки почекати.

— Тоді тільки чекайте.

— П'ятдесят сигарет, — шепотів він. — щоденно. Вчора я бачив його рентгенівський знімок. Каверна на каверні. Готовий. — Він знову замекав. — Спочатку ми були однакові. Можна було переплутати рентгенівські знімки. А побачили б ви тепер різницю! Я поправився на два фунти. Ні, шановний, мені треба тільки почекати й поберегти себе. Я з радістю чекаю наступного знімка. Сестра щоразу показує мені. Коли росіянина не стане, надійде моя черга.

— Теж своєрідний метод, — зауважив я.

— Теж своєрідний метод, — повторив він, мов папуга, — єдиний метод, зелений неофіте! Коли б я став йому поперек дороги, то зіпсував би собі шанси на майбутнє. Ні, недосвідчений новаче… люб'язно, спокійно… чекати…

Повітря в курзалі стало спертим, важким. Пат закашлялась. Я помітив, що вона при цьому тривожно поглянула на мене; я вдав, ніби нічого не чув. Стара жінка в брильянтах сиділа тихо, поринувши в свої думки. Час від часу вона вибухала гучним сміхом. Потім одразу заспокоювалась і сиділа нерухомо. Дама з розмальованим черепом сперечалася з своїм кавалером. Росіянин курив одну сигарету за другою. Скрипаль давав йому припалити. Одна дівчина раптом конвульсивне ковтнула слину, затулила рота хусточкою, поглянула на неї потім і зблідла.