Олександр Дюма - Три мушкетери

Вже на порозі Араміс поклав руку на Д'Артаньянове плече і, пильно глянувши на друга, спитав:

— Ви нікому не розповідали про неї?

— Нікому в світі.

— Атосові й Портосові також?

— Я не сказав їм жодного слова.

— Це добре.

Заспокоєний, Араміс рушив за Д'Артаньяном, і невдовзі вони прийшли до Атоса.

Друзі застали його серед кімнати, з відпусткою в одній руці й листом од пана де Тревіля в другій.

— Чи не скажете, що означають ця відпустка і цей лист? Мені тільки що їх принесли! — спитав здивований Атос.

«Мій любий Атосе, я був би дуже радий, якби ви відпочили тижнів зо два, як цього потребує ваше здоров'я. Можете поїхати на води у Форж або кудись-інде, куди самі схочете, тільки швидше одужуйте.

Відданий вам

Тревіль».

— Ця відпустка і цей лист, Атосе, означають лише те, що вам треба негайно рушати зі мною в дорогу.

— На води в Форж?

— Туди або кудись в інше місце.

— Для служби королю?

— Королю або королеві; хіба ми не слуги їх величностей? Тут до кімнати ввійшов Портос.

— Тисяча чортів! — вигукнув він. — Ну й дивина: відколи це мушкетерам стали надавати відпустки, про які вони не просили?

— Відтоді, як у них з'явилися друзі, що стали робити це за них, — відповів Д'Артаньян.

— Он як… — пробурмотів Портос — Тут, здається, запахло новинами?

— Авжеж, ми рушаємо в дорогу, — сказав Араміс.

— Куди? — запитав Портос.

— Слово честі, я не знаю нічого, — признався Атос — Спитай у Д'Артаньяна.

— В Лондон, панове, — пояснив Д'Артаньян.

— В Лондон! — вигукнув Портос — А що ми робитимемо в Лондоні?

— Цього я не маю права вам сказати, панове; ви мусите повірити мені на слово.

— Але для подорожі в Лондон потрібні гроші, — зауважив Портос, — а їх у мене немає.

— І в мене, — сказав Араміс.

— І в мене, — додав Атос.

— А в мене вони є, — мовив Д'Артаньян, вийнявши з кишені торбинку й поклавши її на стіл. — Тут триста пістолів; хай кожен візьме по сімдесят п'ять — цього цілком вистачить на дорогу до Лондона і назад. А втім, я ладен присягнути: всі ми до Лондона не доїдемо.

— Чому?

— Бо, можливо, дехто з нас відстане по дорозі.

— Отже, ми вирушаємо в похід?

— І навіть у дуже небезпечний, мушу вас попередити.

— Маєш! — вигукнув Портос — То коли вже ми ризикуємо життям, я б хотів принаймні знати, в ім'я чого це робиться.

— І тобі від цього полегшає? — спитав Атос.

— І все-таки, — сказав Араміс, — я згоден з Портосом.

— А хіба король має звичку пояснювати вам свої накази? Ні; він просто говорить: панове, в Гасконі або у Фландрії точаться бої; рушайте туди — і ви рушаєте. В ім'я чого? Ви навіть не замислюєтесь над цим.

— Д'Артаньян має слушність, — зауважив Атос — Ось наші три свідоцтва про відпустку, які ми дістали від пана де Тревіля, і ось триста пістолів, які ми дістали невідомо від кого. Рушаймо ж помирати туди, куди нам наказано. Чи варте наше життя того, щоб ставити стільки запитань? Д'Артаньяне, я готовий іти за тобою.

— Я також, — обізвався Портос.

— І я, — відгукнувся Араміс — До речі, я зовсім не проти, щоб поїхати з Парижа. Мені треба трохи розважитись.

— Чого-чого, а розваг у нас вистачить, панове, запевняю вас, — пообіцяв Д'Артаньян.

— А тепер скажіть, коли ми вирушаємо? — спитав Атос.

— Негайно, — відповів Д'Артаньян. — Не можна марнувати ані хвилини.

— Гей! Грімо, Планше, Мушкетоне, Базене! — гукнули всі четверо своїм слугам. — Наваксуйте наші ботфорти й приведіть коней з головної квартири.

За тих часів кожен мушкетер мав тримати в головній квартирі, як у казармі, свого коня й коня свого слуги.

Планше, Грімо, Мушкетон і Базен побігли виконувати накази своїх панів.

— А тепер накреслимо план походу, — сказав Портос — Куди ми вирушимо спочатку?

— В Кале, — відповів Д'Артаньян. — Це найкоротший шлях до Лондона.

— Ну, то я пропоную ось що…

— Кажи.

— Четверо душ, які подорожують разом, можуть викликати підозру. Д'Артаньян кожному з нас дасть відповідні вказівки. Я виїду вперед на Булонь, щоб розвідати дорогу; Атос виїде через дві години Ам'єнською дорогою; Араміс поїде за нами на Нуайон. Що ж до Д'Артаньяна, то він вибере дорогу, яку сам схоче, й перевдягнеться у вбрання Планше. Планше ж, надівши форму гвардійця, рушить слідом за нами й зображатиме Д'Артаньяна.

— Панове, — сказав Атос, — я гадаю, що слуги не повинні знати про нашу справу: навіть дворянин може випадково виказати таємницю, а вже слуга майже напевно продасть її.